Уявімо собі такий сценарій:

Трамп, перебуваючи в ролі агента США в РФ, створив собі легенду, відповідно до якої він стане Президентом США за допомогою Кремля, після чого вони з Путіним розіграють ескалацію напруги між РФ і США аж до приведення стратегічних сил з ядерною зброєю в найвищий ступінь готовності, а потім раптом зустрінуться і підпишуть договір на сотні сторінок про стратегічне співробітництво і скорочення озброєнь.

За цим договором Кремль залишить Донбас Україні, а про Крим почне з нею перемовини, що і стане кінцем української кризи.
В розділі про економічне співробітництво мова піде про небачену досі за масштабами участь американського бізнесу в модернізації РФ. Розвідка і добування природних ресурсів, транспортування вуглеводнів, машинобудування, енергетика, хімічна промисловість і фармацевтика і т.д. - все це модернізують саме американські компанії.

Звичайно, це потребуватиме великих грошей. Частину цих грошей РФ знайде у себе, іншу частину отримає як кредити. Можна очікувати, що валютних резервів у неї майже не залишиться.

Допоможе РФ значне скорочення витрат на силовиків, у відповідності з пунктами договору.

В результаті :
- США випхають з РФ Європу
- забезпечать собі економічний підйом на роки
- перетворять "імперію зла" на слухняного хворого.

Вата буде прославляти Путіна, який всіх знову переграв, але Путін, за порадою американців, забуде геополітичну риторику.

А років через 20-30 нові покоління Московії зачинять Кремль і почнуть нову історію.
Порошенко і Луценко взялися підтягувати гайки на шарнірах системи. Грошей в бюджеті не вистачає, дефолт висить на носі хронічно. То ж Президент має пристойний привід для подальшої "узурпації влади".  Клани і мафії (куди ж їх дінеш?) мають бути керованими. Мають виконувати команди ("сидіти!", "лежати!", "до мене!", "мовчати!", "голос!" і т.і.) і приносити в зубах гроші коли скажуть.
Друкувати   Шрифт:
або Ctrl + колесо миші

ЄВРОПЕЙСЬКА ХАРТІЯ
місцевого самоврядування

м. Страсбург, 15 жовтня 1985 року

Офіційний переклад

{Виправлений текст офіційного перекладу Європейської хартії місцевого самоврядування відповідає тексту, опублікованому в "Офіційному віснику України" від 03.04.2015 № 24 на заміну тексту, опублікованому в "Офіційному віснику України" від 04.06.2013 № 39}

{Хартію ратифіковано Законом
№ 452/97-ВР від 15.07.97}

{Див. Додатковий протокол до Хартії від 16.11.2009}

Дата підписання:

15.10.1985

Дата підписання від імені України:

06.11.1996

Дата ратифікації:

15.07.1997

Дата набрання чинності для України:

01.01.1998

ПРЕАМБУЛА

Держави - члени Ради Європи, які підписали цю Хартію,

враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням;

вважаючи, що одним з методів досягнення цієї мети є укладання угод в адміністративній галузі;

враховуючи, що органи місцевого самоврядування є однією з головних підвалин будь-якого демократичного режиму;

враховуючи, що право громадян на участь в управлінні державними справами є одним з демократичних принципів, які поділяються всіма державами - членами Ради Європи;

вважаючи, що це право найбільш безпосередньо може здійснюватися саме на місцевому рівні;

переконані в тому, що існування органів місцевого самоврядування, наділених реальними повноваженнями, може забезпечити ефективне і близьке до громадянина управління;

усвідомлюючи, що охорона і посилення місцевого самоврядування в різних країнах Європи є важливим внеском у розбудову Європи на принципах демократії і децентралізації влади;

стверджуючи, що із цього випливає необхідність існування органів місцевого самоврядування, які мають створені на демократичній основі органи, уповноважені приймати рішення, і широку автономію щодо своїх повноважень, шляхи і засоби здійснення цих повноважень, а також ресурси, необхідні для їх виконання,

домовились про таке:

Стаття 1

Сторони зобов'язуються вважати для себе обов'язковими, у порядку та обсязі, передбачених у статті 12 цієї Хартії, нижченаведені статті.

ЧАСТИНА I

Стаття 2
Конституційна та правова основа місцевого самоврядування

Принцип місцевого самоврядування визнається в національному законодавстві та, у міру можливості, в конституції.

Стаття 3
Концепція місцевого самоврядування

1. Місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою публічних справ, під власну відповідальність, в інтересах місцевого населення.

2. Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Це положення жодним чином не заважає використанню зборів громадян, референдумів чи будь-якої іншої форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом.

Стаття 4
Сфера компетенції місцевого самоврядування

1. Головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом. Однак це положення не перешкоджає наділенню органів місцевого самоврядування повноваженнями і функціями для спеціальних цілей відповідно до закону.

2. Органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

3. Публічні повноваження, як правило, здійснюються переважно тими органами публічної влади, які мають найтісніший контакт з громадянином. Наділяючи тими чи іншими повноваженнями інший орган, необхідно враховувати обсяг і характер завдання, а також вимоги досягнення ефективності та економії.

4. Повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачене законом.

5. Якщо повноваження делегуються органам місцевого самоврядування центральним чи регіональним органом, органи місцевого самоврядування у міру можливості мають право пристосовувати свою діяльність до місцевих умов.

6. У процесі планування і прийняття рішень щодо всіх питань, які безпосередньо стосуються органів місцевого самоврядування, з останніми мають проводитися консультації, у міру можливості своєчасно і належним чином.

Стаття 5
Охорона територіальних кордонів органів місцевого самоврядування

Зміни територіальних кордонів органів місцевого самоврядування не можуть здійснюватися без попереднього з'ясування думки відповідних місцевих громад, можливо шляхом проведення референдуму, якщо це дозволяється законом.

Стаття 6
Відповідні адміністративні структури і ресурси для виконання органами місцевого самоврядування своїх завдань

1. Без шкоди для більш загальних законодавчих положень органи місцевого самоврядування повинні мати можливість визначати власні внутрішні адміністративні структури з урахуванням місцевих потреб і необхідності забезпечення ефективного управління.

2. Умови служби найманих працівників органів місцевого самоврядування повинні дозволяти добір висококваліфікованого персоналу з урахуванням особистих якостей та компетентності; для цього забезпечуються належні можливості професійної підготовки, винагороди та просування по службі.

Стаття 7
Умови, за яких виконуються повноваження на місцевому рівні

1. Умови діяльності місцевих обраних представників повинні забезпечувати вільне виконання ними своїх функцій.

2. Вони повинні передбачати відповідне фінансове відшкодування витрат, що виникають при відповідній діяльності, а також, у разі необхідності, відшкодування втрачених доходів або винагороди за виконану роботу і відповідний захист соціального забезпечення.

3. Будь-які функції та діяльність, несумісні з мандатом місцевого обраного представника, визначаються законом або основоположними правовими принципами.

Стаття 8
Адміністративний нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування

1. Будь-який адміністративний нагляд за органами місцевого самоврядування може здійснюватися тільки згідно з процедурами та у випадках, передбачених конституцією або законом.

2. Будь-який адміністративний нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування, як правило, має на меті тільки забезпечення дотримання закону та конституційних принципів. Однак вищі інстанції можуть здійснювати адміністративний нагляд за належністю виконання завдань, доручених органам місцевого самоврядування.

3. Адміністративний нагляд за органами місцевого самоврядування здійснюється таким чином, щоб забезпечити домірність заходів контролюючого органу важливості інтересів, які він має намір охороняти.

Стаття 9
Фінансові ресурси органів місцевого самоврядування

1. Органи місцевого самоврядування мають право в рамках національної економічної політики на власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень.

2. Обсяг фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування відповідає повноваженням, передбаченим конституцією або законом.

3. Принаймні частина фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування формується за рахунок місцевих податків та зборів, розмір яких вони мають повноваження встановлювати в межах закону.

4. Фінансові системи, які складають підґрунтя ресурсів органів місцевого самоврядування, мають достатньо диверсифікований і гнучкий характер і повинні забезпечувати можливість приводити наявні ресурси, наскільки це практично можливо, у відповідність до реального зростання вартості виконуваних ними завдань.

5. Захист більш слабких у фінансовому відношенні органів місцевого самоврядування передбачає запровадження процедур бюджетного вирівнювання або аналогічних заходів з метою подолання наслідків нерівного розподілу потенційних джерел фінансування і фінансового тягара, який вони повинні нести. Такі процедури або заходи не повинні звужувати свободу дій органів місцевого самоврядування в межах власної відповідальності.

6. З органами місцевого самоврядування повинні належним чином проводитись консультації про порядок передачі їм перерозподілених ресурсів.

7. У міру можливості, дотації органам місцевого самоврядування призначаються не для фінансування конкретних проектів. Надання дотацій не скасовує основоположну свободу органів місцевого самоврядування проводити свою політику в межах власної компетенції.

8. Для цілей здійснення позик інвестиційного капіталу органи місцевого самоврядування мають доступ до національного ринку капіталу в межах закону.

Стаття 10
Право органів місцевого самоврядування на свободу асоціації

1. Органи місцевого самоврядування мають право, здійснюючи свої повноваження, співробітничати та в межах закону створювати консорціуми з іншими органами місцевого самоврядування для виконання завдань, що становлять спільний інтерес.

2. Право органів місцевого самоврядування бути членом асоціації з метою захисту і заохочення їхніх спільних інтересів, а також бути членом міжнародної асоціації органів місцевого самоврядування визнається кожною державою.

3. Органи місцевого самоврядування мають право на умовах, які можуть бути передбачені законом, співробітничати з органами місцевого самоврядування інших держав.

Стаття 11
Правовий захист місцевого самоврядування

Органи місцевого самоврядування мають право використовувати засоби правового захисту для забезпечення вільного здійснення своїх повноважень і поважання принципів місцевого самоврядування, які утілені в конституції чи національному законодавстві.

ЧАСТИНА II
ІНШІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 12
Зобов'язання

1. Кожна Сторона зобов'язується вважати для себе обов'язковими принаймні двадцять пунктів частини I цієї Хартії, з яких принаймні десять пунктів мають належати до пунктів, які наведені нижче:

- стаття 2,

- пункти 1 і 2 статті 3,

- пункти 1, 2 і 4 статті 4,

- стаття 5,

- пункт 1 статті 7,

- пункт 2 статті 8,

- пункти 1, 2 і 3 статті 9,

- пункт 1 статті 10,

- стаття 11.

2. Кожна Договірна Держава під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про приєднання чи затвердження повідомляє Генеральному секретарю Ради Європи, які пункти вона визначила відповідно до положень пункту 1 цієї статті.

3. Будь-яка Сторона в подальшому в будь-який час може повідомити Генеральному секретарю про те, що вона вважає для себе обов'язковими будь-які пункти цієї Хартії, які вона ще не прийняла згідно з положеннями пункту 1 цієї статті. Такі взяті в подальшому зобов'язання вважаються складовою частиною ратифікації, прийняття чи затвердження Стороною, яка надсилає таке повідомлення, і набирають такої самої чинності з першого дня місяця, що настає після закінчення тримісячного строку з дати отримання повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 13
Органи, до яких застосовується Хартія

Принципи місцевого самоврядування, що містяться в цій Хартії, застосовуються до всіх категорій органів місцевого самоврядування, існуючих в межах території відповідної Сторони. Однак кожна Сторона під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про приєднання чи затвердження може визначити категорії місцевих або регіональних органів самоврядування, якими вона має намір обмежити сферу застосування цієї Хартії або які вона має намір вилучити з неї. Вона може також включити в сферу застосування цієї Хартії інші категорії місцевих або регіональних органів самоврядування шляхом подання в подальшому відповідного повідомлення Генеральному секретарю Ради Європи.

Стаття 14
Надання інформації

Кожна Сторона надсилає Генеральному секретарю Ради Європи всю відповідну інформацію, що стосується законодавчих положень або інших заходів, вжитих нею з метою дотримання положень цієї Хартії.

ЧАСТИНА III

Стаття 15
Підписання, ратифікація та набрання чинності

1. Цю Хартію відкрито для підписання державами - членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації, прийняттю чи затвердженню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Ця Хартія набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного строку з дати, на яку чотири держави - члени Ради Європи висловили свою згоду на обов'язковість для них цієї Хартії відповідно до положень попереднього пункту.

3. Стосовно будь-якої держави, яка висловлюватиме свою згоду на обов'язковість для неї цієї Хартії після набрання нею чинності, Хартія набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного строку з дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження.

Стаття 16
Територіальне застосування

1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання може визначити територію (території), до якої застосовуватиметься ця Хартія.

2. Будь-яка держава може в подальшому в будь-який час заявою на ім'я Генерального секретаря Ради Європи поширити дію цієї Хартії на будь-яку іншу територію, визначену в цій заяві. Щодо такої території Хартія набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного строку з дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

3. Будь-яка заява, зроблена відповідно до двох попередніх пунктів, може стосовно будь-якої території, визначеної в цій заяві, бути відкликана шляхом надіслання відповідного повідомлення на ім'я Генерального секретаря. Відкликання набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення шестимісячного строку з дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 17
Денонсація

1. Будь-яка Сторона може денонсувати цю Хартію в будь-який час після закінчення п'ятирічного строку з дати, на яку Хартія набрала для неї чинності. Відповідне повідомлення надсилається Генеральному секретарю Ради Європи за шість місяців до дати денонсації Хартії. Така денонсація не завдає шкоди чинності Хартії для інших Сторін, якщо їхня кількість протягом всього часу становить не менше чотирьох Сторін.

2. Будь-яка Сторона може відповідно до положень попереднього пункту денонсувати будь-який прийнятий нею пункт частини I Хартії, якщо ця Сторона продовжує вважати для себе обов'язковими ту кількість і категорію пунктів, які визначені в пункті 1 статті 12. Будь-яка Сторона, яка після денонсації того чи іншого пункту більше не відповідає вимогам пункту 1 статті 12, вважається такою, що денонсувала також і Хартію.

Стаття 18
Повідомлення

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє державам - членам Ради Європи про:

a) будь-яке підписання;

b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти чи будь-якого документа про прийняття або затвердження;

c) будь-яку дату набрання чинності цією Хартією відповідно до статті 15;

d) будь-яке повідомлення, отримане на виконання положень пунктів 2 і 3 статті 12;

e) будь-яке повідомлення, отримане на виконання положень статті 13;

f) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або оповіщення, які стосуються цієї Хартії.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на те вповноважені представники підписали цю Хартію.

Учинено в м. Страсбург 15 жовтня 1985 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є рівноавтентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цієї Хартії кожній державі - члену Ради Європи.

Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 03.04.2015 — 2015 р., № 24, / № 39, 2013, ст. 1418 /, стор. 450, стаття 718, код акту 67165/2013
 

Станислав Белковский придерживается постулата про нестратегичность-а-тактичность Путина. Типа Путин по его натуре является тактиком, поэтому стратегия ему пофиг.
Здесь Станислав ошибается. Ибо как бы не классифицировать Путина, но на верхних этажах российской автократии без сомнений действуют центры стратегического планирования и Путин не может игнорировать их разработок.

Что такое "стратегия руководства автократической страны"?

Стратегией (или стратегическим планированием) будем называть "расстановку столбов для продления в будущее линии судьбы", т.е. формулирование установочных принципов поведения руководства страны в будущем. Стратегию можно будет оценить как "правильная", если окажется, что эти принципы соответствуют природе страны и позволяют продолжать ее историческую траекторию вдоль постоянно выявляющих себя тенденций.

Ничего не зная о системе стратегического планирования РФ и о том, на сколько действия Путина согласуются с какой-либо предложенной ему стратегией поведения, мы все же можем смоделировать ту стратегическую линию, которой следует Путин (осознанно или интуитивно).

Воспользуемся работой, которую проделал для нас Максим Михайленко:

Уже не холодная война: США переходят к агрессивным мерам против РФ

Максим Михайленко

 
Россия сохраняет свой статус только благодаря двум вещам Фото: EPA/UPG

Немного истории

При президенте США Билле Клинтоне еще в 1990-е годы – в начале 2000-х годов Россия рассматривалась как союзник. Единственные претензии к ней были по вопросам отказа после 1998 года от демократических преобразований и разворовывания американской помощи. В это время, в 1998-2000 годах, государственным секретарем была Мадлен Олбрайт, с которой у позднего [президента РФ Бориса] Ельцина и его премьер-министра отношения резко испортились. В частности, из-за югославского кризиса, а также того, что тогдашние надежды на Россию как на пионера, как на образец для всего постсоветского пространства в деле рыночных реформ и демократизации полностью провалились.

Когда президентом России стал Владимир Путин – а в том же году президентом США стал Джордж Буш-младший – многие годы у них было совершенно конструктивное, даже близкое партнерство. Россия оперативно поддержала США после теракта 11 сентября 2001 года, во время операции против талибов в Афганистане. Отношения начали портиться только после интервенции США в Ирак и в середине 2000-х годов – после так называемых "цветных революций" в Грузии, в Украине, в Молдове, в Кыргызстане. Но все эти годы, в том числе годы правления Буша, Россия все равно не рассматривалась как враг. Она рассматривалась как страна, с которой есть определенные противоречия, которую можно рассматривать как регионального лидера, с которым есть смысл договариваться по тем или иным решениям в Восточной Европе, на Ближнем Востоке, в Центральной Азии.

А сегодня уже такого нет. Эта эпоха закончилась. Она начала заканчиваться при Обаме. Надо сказать, Обама на Россию смотрел снисходительно и постоянно публично это озвучивал. Но кризис, который начался в 2013-2014 году – большой, глобальный политический кризис, связанный с нападением России на Украину – достаточно долгое время показывал, что США не готовы как-либо агрессивно действовать против Российской Федерации.

И за этим стоит одна вещь, которая касается непосредственно деятельности и посольства США в Москве, и разнообразных американских корпораций в России – США после конца "холодной войны" просто свернули всю подобную деятельность. Это даже можно очень хорошо увидеть по спросу на специальности в США, связанные с постсоветским пространством и так далее. Их полностью заменили Ближний Восток и Китай.

В этом фрагменте текста ММ есть нескольку существенных позиций.

Во-первых, после развала СССР к РФ относились хорошо (либо надеялись на излом российской линии судьбы, либо предались иллюзиям относительно сути России).
Кремлю такое хорошее отношение очень нравилось. Он на полную использовал возможности проникнуть в структуры Запада и успешно проводил стратегию агресивного паразитирования на теле цивилизованного мира.
Россия всегда была паразитом в западном организме и хорошо поднаторела в этих делах. Празитирование осуществлялось по таким направлениям:
- культивирование небескорыстной "любви к России" всюду (среди политических и гражданских союзов, среди влиятельных деятелей, среди бизнесменов и т.д.); такая любовь затрудняла проведение антироссийских мероприятий на любом уровне и способствовала поддержанию благоприятной для Кремля конъюктуры на мировых рынках
- участие западных корпораций в технологическом обновлении стратегических фрагментов производственной инфраструктуры РФ (энергетика, добыча и переработка ископаемы, транспорт, металлургия, машиностроение, химпром)
- и проч.

Во-вторых, на определенном этапе прозрения Запада он (Запад) обнаружил паразита на своем организме и понял, что симбиоза с таким паразитом не получится - паразит будет проникать все глубже. И тогда США не "просто свернули" режим благоприятствования паразиту, как полагает ММ, а таки стали спасаться от него.

...

Поэтому то, что сегодня происходит – это не холодная война. Это больше напоминает 30-е годы прошлого столетия в Европе, когда никакие особо методы сдерживания гитлеровской Германии не помогли и пришлось переходить уже к более агрессивным мерам.

Нет, Россия не похожа на Германию 30-х. Германия была на социальном и экономическом подъеме, что позволило ей возродить имперскую мульку. Россия находится в застое, за которым просматривается спад. Поэтому целью кремлевской агрессии является не захват мира, а согласие Запада санировать отсталую Россию. Как только Запад выразит готовность приложиться к технологической модернизации России, так вся "холодная война" и закончится. До следующей стадии модернизации.


На самом деле Россия – это развивающаяся страна, которая сегодня в клубе стран, которые потенциально могут быть странами-лидерами, сохраняет свой статус только благодаря двум вещам: наличию ядерного арсенала и месту в Совете безопасности ООН, которое по праву вообще-то должно было быть разделено между всеми 15 республиками бывшего Советского Союза. ... А больше никаких таких черт развитого государства, которое претендует на статус империи и полюса глобальной политики, у России нет. И именно это несоответствие раздражает многих и в Европе, и в России, и у нас…

Таки да.

Чего ждать от Москвы

...

США эскалации не хотят, а Россия на эскалацию не способна. И мы находимся сегодня в такой вот ситуации. Она может продлиться достаточно долго. А в основном все то, что предпринимает Москва, связано с контролем над собственным общественным мнением и запугиванием европейцев, которое, правда, в последний год перестало работать. В силу тех поражений, которые потерпели пророссийские кандидаты и в Голландии, и во Франции. То же самое будет в Германии… Никаким образом не удастся расколоть Запад. По крайней мере, расколоть его так, как хотелось бы Москве.


А какие варианты есть у Москвы?

1. Сдаться, покаяться, все вернуть, все компенсировать и смиренно просить Запад заняться ее реформированием.

2. Эскалировать, повышать ставки и демонстрировать готовность к масштабной войне с примением ядерного оружия.

Больше вариантов я не вижу.

Первый вариант без свержения группы Путина является невозможным.

Второй вариант и есть та единственная стратегия, которой может руководствоваться группа Путина. В этой стратегии ядерного шантажа вся надежда на успех связана с остановкой эскалации американским Президентом. Остановка должна произойти "перед самой войной", чтобы склонить общественное мнение к резкому измению курса от противостояния с РФ к сотрудничеству с ней.

Для реализации этой стратегии группе Путина позарез нужна была победа Трампа над Клинтон. С Клинтон провести такую игру не удалось бы.

Можно предположить, что последние переговоры доверенных представителей Трампа и Путина были посвящены согласованию сценария эскалации и той цены, которую должна будет заплатить РФ за остановку эскалации Трампом.

Можно предположить также, что одним из главных бонусов для Трампа будет передача всего рынка РФ США и, соответственно, оттеснение с него Европы. Это обеспечит Трампу второй срок.



семейный электромобиль на солнечных батареях

Немецкий электромобильный стартап Sono Motors объявил о старте приема предзаказов на серийное производство первого в мире городского автомобиля, который сможет двигаться от энергии солнца. Компания представила рабочий прототип под названием Sion, на создание которого ранее было собрано более 500 тысяч евро за счет краудфандинга.

Sion – это проект трех молодых предпринимателей из Мюнхена. Они провели 3 года в разработках, создании и тестировании прототипа в своем гараже, с целью вывести на рынок доступный для всех

"солнечный» электромобиль

 

. Начав с разработки двух модификаций Sion, ребята остановились на одной из них, с большим запасом хода.

Цена электромобиля – 16 000 евро. В нее не входит стоимости батареи на 30 кВт (около 4000 евро). Аккумулятор можно будет взять в лизинг или выкупить сразу. Испытания Sion начнутся в следующем году, а первые заказчики, как ожидается, получат свои электромобили в 2019 году.

З Екотехніка


 





Отсюдаwww.facenews.ua/articles/2017/315571/

Павел Кривонос течение последних 25 лет возглавляет генеральную дирекцию по обслуживанию иностранных представительств.
Павел Кривонос течение последних 25 лет возглавляет генеральную дирекцию по обслуживанию иностранных представительств.

Кроме дома в Козине площадью 721 м. кв. Кривонос задекларировал две квартиры в центре столицы площадью 256 кв.м. и 82 кв.м., офисные помещения в элитном районе Киева 130 кв.м., три автомобиля и сбережения на сумму более 5 миллионов гривен.




Отгороженная река вокруг участка в Козине.

Без таких мотиваций автократия не существует.



Порошенко стабілізує систему, усуваючи фактори дестабілізації. Іншого великого сенсу його внутрішня політика не має.

Пішов Шустер, Саакашвілі, на черзі Тимошенко. Ляшка куплять (чи перекуплять) і він буде продавати залишки свого рейтингу команді Порошенко за знищення Ляшком Тимошенко.

Що прикметно - народ не підтримує дестабілізаторів. Навіть громадянський актив не дуже напружується. Савік не отримав фінансової підтримки від суспільства і тому змушений був піти з телебачення.

Насправді в нашому тренді стоїть не "правда", а "трансформація". Савік робив шоу на "правді" і тим посилював відчуття безвиході. А треба було робити шоу "Трансформація", тобто обговорювати шляхи переходу від автократії до демократії. Але для того необхідно було розуміти, що нашою системою управління є автократія. І до того розуміти, що демократія грунтується на самоуправлінні.

Отже, на шоу слід було запрошувати тих людей, які створюють адміністративне самоуправління, і тих громадянських активістів, які працюють в суспільних мережах самоуправління. Треба було працювати над самоорганізацією для самоуправління. Саме в цьому напрямку має трансформуватися ментальність суспільства.

Ті, хто роблять ставку на посаду Президента, грають на автократію
.





или этнический аспект войны.

В современной политологии закрепилось понятие "этнические чистки".

На определенной стадии одна из сторон конфликта (возможно и вторая) приступает к уничтожению носителей ментальности враждебной стороны. Тебя будут убивать не за твои дела, даже не за твои симпатии, а только за приналежность к враждебной этнической группе. А в гражданскую войну убивают за приналежность к враждебному социальному классу.

Разумеется, в таких этнических чистках есть инициаторы. Инициатором является агрессор. Немецкий агрессор во 2-й МВ врагом №1 объявил евреев. Не отдельных евреев и не отдельные классы евреев, а весь еврейский этнос. Приналежность отдельной особи к одному из племен, включенных в этнос "евреи", было достаточным основанием для уничтожения этой особи.

Через какое-то время еврей Илья Эренбург обратился к русско-советским солдатам с призывом "Убей немца!". И советская пропаганда разрешила продвигать этот призыв в войсках, потому что Сталин и политбюро реально боялись поражения. Но потом, когда страх прошел, русско-советские предпочли евреям немцев. И даже разрешили показывать фильм (после войны) по роману Юрия Бондарева (кажется, "Горячий снег"), где положительный советский офицер спасает немку от русско-советских же "солдат-мстителей". Все-таки набор этнических врагов немцев (евреи, хохлы, поляки и т.д.) почти целиком совпадал с набором этнических врагов русско-советцев.

В ответ на этническую чистку агрессора может возникнуть этническая чистка жертвы. Племена выкашивают врагов, расчищают свое жизненное пространство. Возникают этнические герои и легенды.

Как жаль, что в цивилизованном будущем этническая приналежность уйдет на задний план!
Порошенко и Путин понимают, что системы управления в их странах принадлежат одному классу, имя которому "Автократия". При других обстоятельствах они могли бы вести вполне согласованную политику. Похоже, что Тимошенко собиралась стать Президентом и обеспечить шлюз в отношениях между РФ и Западом. И таким образом поднять Украину. В виду таких перспектив Тимошенко крайне нуждалась в доверительных отношениях с Путиным. Она уже и "хи-хикала", и не протестовала против войны Путина с Грузией .. Но не сложилось.

Янукович продолжал двовекторность Кучмы. И быстро спалился.

Порошенко пришел на пост Президента от Майдана, т.е. стал Президентом на пике национально-освободительного движения украинского гражданского общества как его участник и представитель. Т.о., Порошенко по определению стал врагом Путина.

Путин не может отпустить Украину, потому что остальные скрепы вместе взятые могут не выдержать такого поражения империи и Кремль может оказаться в осаде. А что последует за этим, трудно просмотреть в деталях. Поэтому для Путина важно получить в Украине такого Президента, которого можно было бы не считать врагом. Если бы такой Президент появился, то Путин торговался бы с ним в широких пределах.

И Путин вцепился за Донбасс надеясь вымотать ВСУ обстрелами, а Порошенко - напряжением. Путин рассчитывает также, что Запад устанет от Украины и выйдет из игры.

Порошенко, напротив, все силы бросает на удержания Запада в своих союзниках.

Запад имеет антипутинское большинство, которое, если удержится еще лет пять, то возможно опустит РФ на такие битые колени, с которых та уже не поднимется. Запад склоняется к мысли, что перспектив превратить русских в цивилизованную нацию практически нет.

Шансы выиграть есть у каждого игрока, поэтому игра будет продолжена.
Сноб.

Екатерина Шульман: Присоединение Крыма — ответ властей на протесты 2011–2012 годов

Политолог Екатерина Шульман — кто выиграл на присоединении Крыма и почему важно понимать не только те события, которые произошли после весны 2014-го, но и те, которые могли бы, но не случились

Фото: Константин Чалабов/РИА Новости
Фото: Константин Чалабов/РИА Новости

В политической науке есть хорошо известный и изученный феномен: авторитарный или полуавторитарный режим, сталкиваясь с оппозицией, расширяет свою базу поддержки. То есть выступления против власти заставляют ее искать дополнительную опору помимо той, которой она пользовалась традиционно. Если бы термин не звучал так издевательски, можно было бы сказать, что в ответ на протесты авторитарная власть демократизируется. Хотя и не так, как этого обычно желают протестующие. Мы можем это увидеть и на примере посткрымских событий.

Я считаю всю крымскую и восточноукраинскую историю следствием или ответом власти на протесты 2011–2012 годов. Эти протесты были объективным общественно-политическим процессом: они стали манифестацией противоречий между социумом и системой управления. Во времена, как сейчас это принято называть, «сытых двухтысячных» под влиянием одних и тех же факторов — нефтяного благополучия и информационной открытости — общество прогрессировало, а аппарат управления не развивался, а в некоторых своих отсеках деградировал. Разнонаправленное развитие одного и другого — «производительных сил» и «производственных отношений», если говорить языком марксизма (аналогия не полная, но проясняющая картину), — привело к конфликту, который выразил себя в массовых протестах 2011–2012 годов. Это был процесс, который нельзя было «победить», замести под ковер или сделать вид, что его нет. Говорить о том, что протест был «слит» из-за того, что кто-то в какой-то момент неправильно себя повел, занимательно, но малоосмысленно. Понятно, что участники протестов ожидали какой-то другой реакции и других результатов для себя, но из этого не следует, что протест был «подавлен» в смысле «уничтожен». Он имел и продолжает иметь последствия.

К чему привела реакция политического режима? Для граждан и элит были предоставлены новые возможности участия в общественно-политическом процессе. При этом приобретения граждан находились почти исключительно в поле символического, тогда как элиты получили сущностные преимущества.

Как это выглядело? Власти сделали гражданам подарок — Крым. У этого события было множество внешнеполитических, внутриполитических и экономических последствий, но оно должно было вызвать — и вызвало — достаточно долгоиграющую позитивную реакцию. Присоединение Крыма было спецоперацией, которая не требовала никакого гражданского участия ни внутри России, ни в самом Крыму, тем не менее, поскольку людям все это очень понравилось, у них возникло ощущение, что они сделали что-то хорошее вместе с властью. После крымских событий вплоть до второй половины 2016 года число людей, положительно отвечающих на вопрос «Можете ли вы влиять на происходящее в стране?» постоянно росло. «Посткрымская эйфория» в строгом смысле длилась недолго — ее стерли уже осенью 2014 года первые волны экономического кризиса, — однако осознание Крыма как приобретения (а не потери или убытка) продолжается до сих пор.

 

После крымских событий мнение и интересы армии стали учитываться при принятии политических решений

Внутри элит определенные группы интересов получили от крымской и посткрымской политики бонусы, а значит, стали еще влиятельнее и богаче. Речь в первую очередь идет об армии и ВПК, а также об агрохолдингах и ретейле. Первые заинтересованы в агрессивной внешней политике, высоких расходах на оборону и ВПК и в собственном представительстве во власти. По сложившейся позднесоветской и постсоветской политической традиции армия и флот не являлись политическим актором. Одним из, казалось бы, очевидных, но очень редко замечаемых парадоксов нашей политической системы, начиная с послевоенного периода, является тот факт, что спецслужбы — это политический актор, а армия — нет. По итогам крымской истории и того, что последовало за ней (Восточная Украина и Сирия), армия тоже стала политическим актором, вернула, или, правильнее сказать, приобрела политическую субъектность.

Выражается это в том, что мнение и интересы армии теперь учитываются при принятии политических решений. Даже с точки зрения внешних проявлений и медиакартинки, во всех рейтингах явного и тайного влияния министр обороны будет назван в числе пяти самых значимых людей в стране. С его предшественниками такого не было. По всем циркулирующим легендам он участвовал в принятии ключевого решения по Крыму и являлся одним из основных decision-makers в дальнейшем. Кроме того, армия, которая и раньше получала много денег, теперь получает еще больше. Настолько много, что в 2016 году расходы даже пришлось немного урезать — они стали неподъемными для экономики. ВПК и армия — не единая группа интересов, но и ВПК выиграл от крымской кампании и того, что за ней последовало — прежде всего, в финансировании.

Крупные агропроизводители — сельскохозяйственные холдинги юга России, которым принадлежат целые регионы и которые в правительстве представлены министром сельского хозяйства — бывшим губернатором одного из таких регионов, — получили в качестве бонуса продуктовое эмбарго. По этой причине никакой отмены продуктовых контрсанкций в ближайшее время ожидать не следует: они слишком выгодны. К агрохолдингам присоединяется группа ретейла — сетевой торговли. Для них выигрыш чуть менее очевиден, потому что средний чек покупателей сетей уменьшился: крымская история и ее последствия отрицательно повлияли на доходы населения. Тем не менее для них сотрудничество с агропроизводителями и монополизм на внутреннем рынке, избавление от западных конкурентов — тоже фактор выгоды.

Можно выделить еще одну, менее очевидную (хотя постоянно находящуюся на виду) группу интересов — медиабюрократию, то, что называется «машиной пропаганды». Эти люди тоже получили больше, чем имели: внимание, политический статус и деньги.

 

Люди выбрали стратегию пассивной адаптации к новым экономическим условиям, но одновременно с этим произошло усиление политической апатии и абсентеизма

Говоря о последствиях 2014 года, важно отметить не только то, что произошло, но и то, чего не случилось. Система не перешла на военное положение, не вступила в прямой конфликт со всем миром. Ее испугала изоляция, и она стала спасаться от нее всеми методами, в том числе хаотично вмешиваясь в любые мировые процессы без какой-либо внятной цели, кроме одной — избежать изоляции. Но что еще важнее — когда за крымской историей началась история на востоке Украины, большинство граждан не приняли в ней участие. Учитывая масштабы нашей страны, поехать в Донбасс могло бы гораздо больше людей, если бы эта история действительно отвечала на внутренние потребности общества. Но этого не произошло. Участие в этих событиях российских военных спецслужб говорит о том, что добровольцев недостаточно (а сама необходимость привлечения добровольцев — о том, что было недостаточно поддержки местного населения).

Все увлекательные приключения России 2014 года не вызвали внутри страны мощной националистической волны. Можно было ожидать, что в ответ на украинские события и Крым в России приобретут популярность националистические идеи. Если бы это было так, мы бы увидели новые националистические силы: новые партии и новых лидеров. Это была бы волна такой энергии, с которой власть ничего не могла бы сделать. Но она успела вовремя кооптировать одних и репрессировать других. То, что это удалось сделать с такой легкостью, говорит еще и о том, что сущностная поддержка националистических сил была невелика.

Проще говоря, на них не было спроса. Уже по результатам региональных выборов осенью 2014 года можно сделать вывод, что те партии, которые усиленно использовали как крымскую, так и националистическую, ультрапатриотическую повестку («Родина», «Патриоты России», «Коммунисты России»), не получили за это никаких электоральных преимуществ. Парламентские выборы 2016 года этот вывод только подтвердили. Сейчас понимать это особенно важно, потому что за прошедшее с 2014 года время экономическое положение граждан ухудшилось (мы видим по динамике доходов). Люди выбрали стратегию пассивной адаптации. Но одновременно с этой пассивной адаптацией к новым экономическим условиям произошло усиление политической апатии и абсентеизма. И это станет главной проблемой выборов 2018 года: над ее решением сейчас преимущественно думает наш политический менеджмент.


====================================================================================================

Да, почти согласен.

Эйфория в связи с "возвращением" Крыма - вот это самое существенное обстоятельство для тех, кто хоть каким-то боком (я - северовочным) интересуется судьбой РФ.
Не, я не собираюсь выписывать заключения народам РФ - джунгли (постСССР) есть джунгли, сильный ест слабого. РФ давно облизывал Крым, подсаживая туда заразу в виде отставников своих силовых структур (к тем многочисленным понаехавшим во времена СССР). И вот, когда слюни потекли рекой, уже не мог удержаться и хапнул переваренный совдеповский заповедник.

Только в этом месте (т.е. по вопросу о мотивациях захвата) я не согласен с Екатериной. Не события внутри страны (чихать хотела кремлевская автократия на протесты, имея такую нацгвардию-ФСБ и такую патерналистскую провинцию за пределами Москвы), а угроза уничтожения 5-й колонны в Украине после нашей Революции Достоинства - вот ключевое для войны с Украиной обстоятельство.
Устранить угрозу выхода Украины за пределы кремлевского радиуса действия - вот главная мотивация для начала войны.

Не будь вторжения ВС РФ, наше движение из национально-освободительного (Янукович с донецкими бандитами воспринимался у нас как окупанты) трансформировалось бы в социальное - начался бы длительный процесс замены автократии (с ее клановостью и мафиозностью) системой самоуправления. Инвестиции из дружественной Европы и США-Канады-Австралии сделали бы переход к демократии успешным процессом. Вот эта вот перспектива должна была впечатлить Кремль значительно сильнее, чем протесты 11-12 годов.

Агрессия Кремля отодвинула наши социальные трансформации на будущее.

Виталий Кулик:
...
На мой взгляд, главным препятствием на пути к нашему Будущему является ПОСТСОВОК.
...

Та почему ж таки "препятсятвие"? Кто таки рвется к будущему? Э, товарищ Кулик, Вы не любите наш народ. Получается так: вы там на "Хвыле" отправились туда, где жить хорошо, а "совок", которым пропитано наше население, стоит непреодолимым препятствием на вашем пути. Т.е. вы хотите жить хорошо отдельно от "совка", а значит и от ареала его обитания.
Так есть же способы помочь вашему горю. Во-первых, можно купить усадьбу в коттеджном городке. Хотя и там можно напнуться на обратную сторону совка. Ну, тогда, можно уехать в цивилизованный мир. Тоже не хотите? Там не говорят на украинском? Кстати, Ваша статья поставлена на русском языке и я не нашел переключателя на украинский.
Тогда вам остается преодолевать препятствие на гребне хвыли.
Хотя можно было бы посоветовать вам изменить свое восприятие жизни.
Ну, например, вы могли бы рассматривать нынешний этап украинской истории как совершенно естественный этап и вашей жизни, т.е. как такой этап, который следует из украинской истории и который надо просто прожить, а не устранять как препятствие. Тогда Вы могли бы оценить длительность этого этапа и предугадать характер следующего этапа, и это помогло бы Вам удерживать высокую степень адекватности Ваших представлений. И, соответственно, быть адекватным в вашей активности.

...

Но распад олигархического консенсуса создает «окно возможности» для завершения Революции и избавления от постсовка.

...

Вот эта терминология - чистый большевизм (простите за классификацию). "24 рано, а 25 поздно" - вот девиз рейдеров. Действительно, большевики успешно совершили рейдерский захват Российской империи. Но захват страны рейдерами не ведет страну в направлении цивилизованного мира.
И к тому же - то ж большевики .. Да в России .. А вы рассчитываете на подобный гоп-стоп у нас?

...
Классическая революционная ситуация может затянуться. Верхи могут, немного поев друг друга, научиться управлять по-новому. Например, при помощи «военного положения», запретов, комендантского часа и репрессий. Это будет прикрываться «войной с внешним агрессором». Но даже в таком случаи временной ресурс у режима будет ограничен.

...
Может случиться и военное положение, и репрессии. Потому что способом существования автократии есть "стабильность". Они пустят все силы на сохранение стабильности.
Альтернативой автократии, с ее пресловутой стабильностью, является демократия, с ее стремлением к развитию. Но ведь у нас становление демократии находится в очень начальной стадии
Спрашиваете "что такое демократия"? Отвечаю: это такое устройство общественного управления, которое начинается с уровня территориальных громад. Т.е. демократия основана на самоорганизации для самоуправления. Все идущие вверх уровни управления процессами в обществе продуцируются нижними уровнями и перед ними отвечают.
Пока у нас нет в сознании такой демократической альтернативы, то нам нельзя лишать страну управления вообще. Отсутствие управления означает хаос. Не знаю, как Вы, но я хаоса боюсь больше, чем "злочынной влады". Ибо в способности нашего с вами народа не соблазняться простыми решениями я не уверен.
...
И тут главное, чтобы на новом этапе украинской революции в стране существовал Субъект, способный не только указать путь выхода в Будущее, но и имеющий ресурс для того, чтобы удержать власть и не дать схлопнуться Украине в «сомалийскую воронку».
...
Та есть такая партия, даже не одна. Указывать дурному народу путь всегда находились желающие. Но неблагодарный народ всегда топал своим путем.
...

Это субъект не должен быть связан пуповиной не с одним из существующих политпроектов (так они всего лишь проявление олигархических группировок). Ему не обязательно быть массовой партией. Массы хотят постсовка. Нужна партия авангардного меньшинства. Партия-орден \ партия-коалиция, способная (в силу своей внутренней идеологии и принципов) взять на себя политическую ответственность и пойти на социальный эксперимент: с переоснованием Республики в Украине, написанием нового Общественного Договора, внедрением новых правил приобретения гражданства, распространение технологии блокчейна в госуправлении, демонтажем нынешней бюрократической системы, наказанием виновных за консервации постсовка и десепаратизацию страны.
...

Да, партия нового, нах, типа! Не связанная с совком, но указывающая массам путь преодоления совка. Партия, жаждущая взять на себя ответственность!
Позвольте спросить: а в какой политической системе эта партия-орден собирается брать (и как?) на себя ответственность? В ныне существующей политической системе автократии? Где партии как раз и являются отрядами для "взятия на себя ответственности" .. Так совковые массы за этот орден не проголосуют.
Тогда как иначе "ответственность" окажется в руках "ордена"?

...
Вы спросите: когда и где появится такая сила? А она уже формируется в дискуссионных клубах, в окопах на передовой, в университетских аудиториях в коворкингах ICO. Контуры ее идеологии уже просматриваются в публикациях многих авторов на «Хвыле». Ее появление, подобно буревестникам призывают Сергей Дацюк, Богдана Бабич, Юрий Романенко и многие другие.

Точкой кристаллизации этих усилий в политическую силу должно стать обнуление существующих олигархических политсил и их агентов в общественной среде.
...

Мы спросим: как это "орден" сможет то-самое "обнулить"? Вот про это подробнее, пожалуйста. А потом, если сможете ответить, будут и другие вопросы.

...

А для этого нужно «шатать» эту систему. Шатать, провоцировать, вскрывать язвы постсовка. Показывать бесперспективность, коррумпированность и неэффективность.
...

А, путем "шатания" на сайте "Хвыля" вы то-самое и будете обнулять? Ну, тогда даже и вопросов нет. Вскрывайте, конечно, показывайте. Это полезно для молодых поколений. Которые, как я полагаю, и начнут когда-нибудь создавать демократическую альтернативу. Причем, нынешняя авторитарка им будет сугубо неинтересна. Они, боюсь, даже шатателей ее забудут. Они просто начнут сами управлять своей страной.

...

В такой борьбе попутчиками нашей Революции могут стать совсем неожиданные персонажи и игроки. Со временем они будут отпадать или переходить на сторону постсовка, потому как сами являются лишь одной из его фракций. И в этом нет ничего страшного. Они должны просто сыграть свою роль могильщиков системы. Вы поняли о ком я говорю?:)
...
Та конечно - о  "Самопомочи", "Батькивщине" и о всяких отдельных попутчиках. Большевики тоже, кстати, любили попользовать попутчиков.

Смешные вы, ребята. Мне даже жаль теперь моего потраченного на эту писанину времени.

 



Недоторканий Президент, недоторкані депутати і судді.

1. Якщо позбавити н. тільки депутатів, то це може мати такі наслідки:

- Президент отримає кишенькову ВР (зараз вони домовляються)
- Судді піднімуть ціну своїх послуг з порятунку підбитих депутатів

Тобто, автократична система в цілому зміцніє.

2. Якщо позбавити н. Президента (зробити імпічмент реальним) і депутатів одночасно, то можливо таке:

- У Президента вистачить можливостей не дати провести процедуру імпічмента
- Парламент стане все одно кишеньковим
- Судді піднімуть тарифи

3. Якщо позбавити н. лише Президента, то:

- Олігархи, що мають своїх і прикуплених додадково депутатів, будуть мати переваги перед Президентом, отже, керування курсом країни опиниться в руках клубу олігархів.

4. Якщо позбавити всіх н., то

- внаслідок зменшення ресурсів країни посилиться конкуренція між олігархами і мафіями за бюджети, землю держ. і комун. власність, місця в системі управління, що призведе до жорстких конфліктів. Країна ще більше опуститься.

Виглядає так, що краще систему не чіпати, а замість того приватизувати територію країни, починаючи зі свого багатоквартирного будинку. Далі об'єднуватися будинками і робити вулиці юрособами. Створювати суспільні фонди по всіх напрямках діяльності суспільства і самостійно забезпечувати собі комфортне проживання.

На це поки що мало хто спроможен, але тенденція вимальовується саме така.

Звичайно, там, де з'являться активні і відповідальні громадяне, першим питанням стануть гроші. Отже, має відбутися суспільний рух за перерозподіл податків і сборів між центром і громадами, а також має відбутися перерозподіл грошей між громадянами і управлінцями на користь громадян.

Демократія починається знизу.



Отже, робимо стислий аналіз двох автократій - Росії і України. Спочатку проголосимо спільні ознаки, а потім перейдемо до відмінностей.

1. Дещо про клас "Пострадянська автократія"

Тут "клас" має системний зміст як група елементів. Елементи мають ознаки. Клас ідентифікується тими ознаками своїх елементів, значення яких співпадають.

Аналізуючи країни з цього класу можна виявити такі структурні складові в кожній країні:
- система управління
- бізнес
- населення

Система управління схожа на феодальну. Є найбільший суверен, від якого беруть початок всі управлінські ієрархії: силові (МО, СБ, МВС, ГП і т.д.), адміністративні (область, місто, район), фіскальні, медичні, освітні і т.д. Формально деякі з вертикалів починаються з КМ, але КМ, як і парламент, має діяти узгоджено з АП.

Кожний феодал, дотримуючись принципу лояльності до Президента і системи, може отримувати свій дохід зі свого феоду чи то через схеми виводу бюджетних коштів на підконтрольні фірми, чи то збираючи данину з бізнесів свого феоду. Можливість збагачуватись з посади становить провідну мотивацію для збереження стабільності автократії. Саме на таких принципах була утворена пострадянська автократія і цей квазіфеодальний устрій системи управління відтворюється раз в пять років.

Чи може автократія функціонувати на інших принципах? Скажімо, - на принципах чесного виконання службових обов'язків, непідкупності і професіоналізму? З якого дива? А, суспільство вимагає. 

Тобто, наше патерналістичне суспільство замість щоб влаштовувати власне життя в своїх містах і селах всю енергію спрямує на роботу з системою управління, схиляючи її функціонерів забути навіщо вони, через сплату за вхід і через знайомства, продерлися на посади феодалів різних калібрів, і щоб вони, злякавшись невдовольства суспільства, відмовились від намірів "піднятись" щоб нарешті почати жити "як люди"?

А, треба всіх старих поганих функціонерів замінити на хороших нових? Було б цікаво подивитись що з цього вийде через рік-два. Якщо, звичайно, буде знайдено спосіб такої глобальної заміни поганих на хороших.

Бізнес. За автократії процвітає той бізнес, який підгодовує вертикалі системи. Краще за всіх почуваються ті, хто робить свій бізнес разом з СБ, МВС, ГП і фіскалами. А ще ж є АП, ВР/Дума і КМ. Щоб годувати таку кількість "управлінців", треба мати чималі надприбутки. І великий бізнес (клани) їх має. Система сама зацікавлена у тому, щоб великий бізнес мав постійні і надійні надприбутки. Малий бізнес є ворожим до системи тому що він продукує середній клас, а середній клас потребує демократії. І тому в автократії малий бізнес знаходиться в пригніченому стані.

Отже, автократія як бізнес-політична система має достатньо стійкий устрій, скріплений потужними мотиваціями феодалів і патерналізмом населення. Тому автократія буде триматися до останньої можливості.

Населення. Пострадянське населення складається з двох частин: патерналістичної (більшість) і самоврядної (меншість).
Перша частина населення ходить на вибори і раз у п'ять років легітимізує автократію. Отже, патерналізм, поряд із потужними мотиваціями для системи управління і великого бізнесу, є основою стійкості автократії.
Самоврядна частина населення складає меншість, але саме вона працює на провідну тенденцію - заміну автократії на демократію.

2. Особливості російської автократії

Система управління. Є символічним те, що резиденція Президента РФ досі перебуває за високими стінами Кремля. Московська традиція полягає у від-окремленні царя від підданих.
За іншою традицією царів в Московії вбивали. Чи то наближені, чи то віддалені.
Якщо шукати в цих традиціях якусь історичну логіку, то можна дати таке загальне пояснення - в Московському царстві не було механізмів зняття критичних напружень, окрім вбивства царя. Адже цар був і джерелом управління, і посередником між потужними групами впливу.

Ну, як би там не було, а уявити становлення в Московії демократичної системи управління в найближчі 10 років я не можу. Тобто, автократія виглядає там безальтернативним устроєм країни. В цьому сенсі московській автократії нічого не загрожує.

Зважаючи на таку стійкість московської автократії можна було очікувати від Кремля традиційно агресивної політики на міжнародній арені. Агресивна політика може бути успішною, якщо вона є цілісною. Йдеться про взаємну узгодженість всіх аспектів зовнішньої активності. Саме забезпечувати таку узгодженість є головною функцією московського Президента.

В останні 15 років Кремль насичував "русским духом" весь світ. Допитливий громадянин намагається збагнути ті споконвічні мотивації, які штовхають Московію до "захоплення свтіу" в свій полон.

За моїм уявленням, Московія, з її традиційною автократичністю, не є самодостатньою країною. Вона є країною-паразитом, який може стабільно існувати лише в симбіозі з найбільш потужними організмами світової спільноти. Тому московських царів зовнішній світ цікавив набагато більше, ніж свій внутрішній світ.

Відчуваючи себе великим паразитом московська автократія розвинула в собі ті якості, які найбільш сприяли утворенню симбіозу "паразит-хазяїн". Це, по-перше, бажання сподобатись будь-що. Це, по-друге, спонукаюча агресивність. І по-третє, це вражаюча підступність.

Чим більше в світі є "друзів Росії", тим слабкішим є спротив проникненню паразита в потоки і депо хазяїна. І Московія завжди витрачала достатньо коштів на утримання "любові світу до Росії" на необхідному рівні.

Якщо в світі набирали силу тенденції обмежити можливості Московії для технологічно-фінансового паразитування, Московія нагадувала Заходу, що (завдяки допомозі того ж таки Заходу в попередні десятиліття) вона має досить сил, щоб змусити Захід "поважати Росію", тобто, - не заважати їй користуватися тими новими можливостями, які той таки Захід продукує шаленими темпами. Звичайно, дієвим інструментом впливу Московії на ставлення до неї Заходу завжди були її військові сили .

Саме зараз Московія демонструє спонукаючу агресивність. До чого Кремль спонукає Захід? До розділення світу між США, Китаєм і РФ на сфери впливу? Ну, намагання відхопити собі зону впливу в Росії було завжди. Росія потребувала "друзів" по всіх закутках світу (для "своїх" голосів в ООН, для створення "гарячих точок", для впливу на той чи інший регіон) щоб зашкодити розповсюдженню в світі демократичної зарази. Адже США втягували слабких "країн-демократів" в сферу своїх інтересів.

Та слід мати на увазі, що така геополітична гра потребувала великих коштів і ресурсів, отже була під силу лише достатньо розвиненим країнам. Росія ж, як перманентна автократія, без допомоги Заходу втрачала можливості до розвитку. Отже, щоб в клубі "великих" ділити сфери впливу, РФ потребує технологічного і інфраструктурного оновлення. РФ потребує міждержавних угод з США щодо фінансового забезпечення масштабних проектів модернізації відсталої Росії. Якщо такої модернізації не станеться, то в РФ занепад спровокує її розпад.

Тому Путін розпочав масштабний процес спонукання Заходу до "дружби" з РФ. З кожною відмовою Заходу дружити з РФ Путін відповість підняттям ставок. І так буде тривати аж поки Захід вирішить зупинитися і погодитись на "дружбу", адже демократичний Захід  на світову війну добровільно не піде.

Отже Росія, після страхіть "передвоєнного стану" раптом отримає не лише мир, а й дружбу з Заходом і великі надії на процвітання. Російське населення опиниться в стані ейфорії.

Такою є стратегія-тактика Путіна, на моє уявлення. Він діє виважено і послідовно в зазначеному напрямку. А вся автократична система управління РФ має працювати на план Путіна.

Бізнес. І не лише управлінські вертикалі РФ працюють на підтримку Кремля, а й російський бізнес також бере в цьому участь. Адже бізнес в Росії не є вільним і самодостатнім, він є дозволеним Кремлем. А великі корпорації, такі, як "Газпром", взагалі є підрозділами Кремля.

Населення. Патерналізм населення Росії має багатовікові традиції. Лише Московія ("Золоте кільце"), де в помітних кількостях давно вже існує трудовий середній клас, може стати зоною становлення демократичної тенденції.


3. Особливості української автократії

Система управління.
"Державність" як спосіб існування етнічної спільноти (чи конгломерату етносів) в свідомості українців складається з фрагментів. По-перше, це є гетьманщина, по-друге, УНР, по-третє, Польське королівство, Російська імперія і Австро-Укгорська імперія, нарешті (і найактуальніше) - Радянський союз (не дарма ж перші три (а можливо і чотири) наші президенти були членами КПРС).
Отже, першими українськими державниками були комуністи-соціалісти ("група 239"), а їхніми конкурентами були радянські десиденти. Ні ті, ні інші (як і населення)  не мали уявлень про інший спосіб життя, ніж авторитарний. Боротьба йшла за колір авторитаризму - червоний чи жовто-блакитний.

Врешті переміг жовто-блакитний (невмирущі традиції виживання українців) - склалася олігархічно-кланова жовто-блакитна (навіть Янукович заговорив українською) авторитарія.

Та з підняттям добробуту за часів Кучми (утворився трудовий середній клас) постав запит на впорядковання добробуту в дусі свободи і справедливості. Форми активності суспільства для задоволення нового запиту утворювалися з тих фрагментів пам'яті, в яких існували взірці боротьби за свободу в усіх розуміннях (національне визволення, позбавлення соціальної несправедливості).

В суспільному русі утворилися окремі течії, які іноді діяли узгоджено проти "влади" ("Україна без Кучми!"), тобто - проти держави як носія автократії.

Тобто, в свідомості українців поступово затверджувалося уялення про "державу" як про ворога суспільства. Волелюбний український народ за практично відсутнього московського управління двічі спромігся на "антивладні" (фактично - антидержавні, адже джерелом "влади" був державний рівень управління - Печерськ) виступи.

Парадоксом виглядає така обставина: українці (навіть майданівці) не помічали антидержавницького характеру обох Майданів (04-го і 13-го років), як і не усвідомлювали вони антидемократичності (автократичності) української системи управління.

Тут виникає навіть певного ступеня когнітивний дисонанс: патріотично налаштований українець до назви "Україна" приставляє іменник "держава", ніколи - "країна", при тому тримаючи рейтинг печерської "влади" на гранично низькому рівні.

Тобто, "державу Україна" патріот шанує, а "державну владу" - ні.. Пояснення дисонансу є простим: під "владою" патріот розуміє конкретних посадовців, а не систему управління. А під "державою Україна" патріот розуміє країну, яка є представником народу України.

Простіше кажучи, для патріотів "державою Україна" є  віртуальна народна держава, яка на відміну від реальної автократичної держави достойно виглядає на світовій арені. Слава Україні!

Отже, маємо погодитись, що "держава" постає в двох іпостасях:
- як державний (найвищій) рівень в системі авторитарного управління
- і як представник країни "Україна" на міжнародній арені.

Особою, що репрезентує державу, у нас є Президент, отже, Президент виконує подвійну функцію:
- очолює авторитарну систему управління і
- репрезентує країну-державу на міжнародно-міждержавному рівні

Виконуючи таку подвійну функцію Президент спирається на керованість своєї автократії. Це означає, що всередині країни без його участі не може бути прийнято жодного важливого для держави-в-цілому (як для гравця на міждержавному рівні) рішення.

Керованість авторитарної системи управління забезпечується устроєм системи управління і алгоритмом її інсталяції.

За існуючим устроєм системи всіх її управлінців (до самого низу) призначають під патронатом Президента. За існуючим алгоритмом інсталяція системи починається з всенародних виборів Президента. Обраний Президент починає процедуру кадрового заповнення системи (призначення великих і малих феодалів).

Завдяки такому устрою і такому алгоритму інсталяції системи всі призначенці відповідають перед тим, хто їх призначив (і хто може зняти з посади). Таким чином забезпечується керованість системи з боку АП і особисто Президента.

Населення. Оскільки більшість виборців пострадянської автократії потребують патерналізму, то вони на посаду Президента завжди оберуть "системну" особу, яка гарантуватиме продовження патерналізму.



Ну, я далеко не инсайдер, скорее - аутсайдер, поэтому имею полную свободу спекуляций.

Как можно аутсайдеру "раскрывать тайны правителей"? В моем случае я пользуюсь таким правилом: какие бы сценарии не сочиняли придворные политтехнологи, действие актера все равно будет протекать в русле поточных тенденций. По отраженным в открытых для доступа медиа действиям игроков мы обязательно обнаружим их стратегии и тактики.

СССР был диктатурой. Диктатура в СССР имела два этапа:
1. Сталинский этап был диктатурой репрессивного аппарата. Эта диктатура нуждалась в Верховном диктаторе. Ее цементировала негативная цель - уничтожение мирового капитализма.
2. Послесталинский этап был диктатурой партии. Эта диктатура нуждалась в руководящей и организующей роли партии. Она держалась провозглашенной позитивной целью - построение коммунизма в отдельно взятой стране.

Когда стало очевидным, что цель недостижима, диктатура рухнула.

На территории бывшего СССР появились страны с восстановленной в правах частной собственностью. При этом каждая такая страна состояла из двух частей: воспитанного в трех поколениях на патернализме населением и активного меньшиства, одна часть которого прибрала к своим рукам бывшую госсобственность, а вторая часть взяла на себя функции управления.

Были провозглашены достаточные для первичных рыночных отношений законы-правила, что позволило удерживать в мирных рамках  процесс установления равновесия интересов игроков и населения. Население получило возможность обогащаться, а капиталисты и управленцы принялись создавать кланы и мафиозные структуры, которые вели конкурентные войны между собой.

После того, как новый способ жизни в постсовке приобрел достаточный уровень стабильности (к 2000-му), появилась возможность анализировать устройство постсоветских образований и пытаться понять куда эти образования продвигаются в их развитии.
Ось як виглядає "помаранчовий" варіант авторитарної системи без прикрас:
https://www.facebook.com/olya.volina/videos/249069032254693/

Семен Семенченко
9 годин тому

Незаконно затриманих ветеранів батальйону Донбас, Айдар, ОУН звільнили. Автобус на якому їх намагалися вивезти заблокували патріоти України з Кропивницького. Аваківцям довелося давати пояснення і з'ясувалося що вони затримані незаконно. Завтра селяни збирають Віче. Ми теж будемо. Селян рейдерам і злочинцям в погонах не віддамо. Народні депутати України вже виїхали до хлопців, ми будемо там вночі. Нижче хронологія подій. Хрін вам а не поліцейська держава! В країні повинен бути Закон, а не Аваковське свавилля.

Добровольців з внутрішнього корпусу батальйону "Донбас", які захищали фермерів на Кіровоградщині від рейдерського захоплення земель, побили бійці Нацгвардії
volynnews.com

З собаками, автоматами проти фермера. Відгодована НГ б'є на кого вкаже начальник.

Але суспільство змінюється з кожним днем. Збільшується кількість тих, хто авторитарну систему вже ненавидять, хоча цілком не розуміють, що мають справу саме з системою, а не з поганими хлопцями.

Якщо уявити таке, що РФ не втручається в справи Донбасу, то можна також уявити, як підуть у нас внутрішні процеси. Схоже, що вони підуть гостро, адже автократія, відгодувавши таку НГ, своїх позицій без бою не здасть.

Можна очікувати створення в країні суспільних асоціацій національного масштабу, які звернуться з закликом до РЄ і США не підтримувати наших автократів. І розпочнеться перехідний період передачі повноважень від Печерська у регіони з одначасною перебудовою принципів оподаткування і розподілу зборів між державним і регіональними рівнями. Разом із значним скороченням державних витрат.

Саме такого очікуваного розвитку подій за умови закінчення втручання РФ на Донбасі найбільш за все не бажає Путін. Адже Україна демонструватиме суспільству Московії той шлях, яким неминуче підуть і там. Саме становлення самоуправління найбільш за все лякає Путіна (звичайно йдеться не про особу ВВ, а про російську автократію).

Тому Путін буде до кінця стримувати розвиток подій в Україні війною на Донбасі.

Звичайно, і нашій автократії ця війна не шкодить.


99 % женщин (прикидка на глаз) являются эгоцентричными особями. Т.е. массовой женщине все служит материалом для обустройства ее собственного жизненного пути и служит фоном оттеняющим ее личные завидные качества и ее конкурентные преимущества. ЕШ принадлежит тому 1 %, который с уважением и интересом относится к среде своего обитания. Это различие между представителями указанных групп хорошо просматривается на записи дуэта ЕШ с Евгенией Альбац. В поведении Альбац вопрос "как я смотрюсь?" просматривался очень хорошо, в то время как  Шульман была озабочена предметом разговора. Нельзя сказать, что ей (ЕШ) было все-равно как публика ее воспринимает, честолюбия у нее, конечно, хватает. Но она как бы изначально всегда уверена, что воспринимают ее хорошо и поэтому не проявляет озабоченности по этому поводу в процессе разговора.

Екатерину Шульман можно считать политологом со складом ума исследователя. Такой склад ума является характерным для исследователей-естественников, а не гуманитариев. Она обладает системным мышлением, т.е., выстраивает структуры и отыскивает взаимодействия между структурными элементами. Ее представления о мире являются целостными.

В общем, как по мне, то ЕШ занимает верхнюю позицию рейтинга политологов среди продвинутой части публики. Но при том, что Екатерина опережает публику в понимании ведущих тенденций развития автократии, ее последние рекомендации правящей верхушке выглядят наивными, что и не удивительно, имея ввиду начальную стадию демократического процесса в Московии.

Итак:

1. ЕШ (на "Радио Москва") "учит власть": у вас дела идут плохо, роста экономики нет, роста доходов нет, недовольство населения растет. Так возьмите и закоротите недовольных граждан на местные элиты. Дайте местному уровню свободу избирать себе власть вплоть до губернатора. Пусть они их избирут и с них спрашивают, а вы будете спокойно себе руководить государством.

Делая такое предложение властям, ЕШ вряд ли надеется на то, что власти ее "послушают" (это был бы слишком большой наив), следовательно, такое предложение имеет другую (осознанную или нет) цель, именно - сформулировать для граждан программное требование "даешь местное самоуправление!".

Что касается элит (как гос-х, так и местных), то они сами прекрасно понимают свои интересы и свои перспективы, так что не Катерине их учить. Но запуск процесса "децентрализации" не может произойти от чьего-либо "понимания". Никакой здравомыслящий функционер автократии не выступит с таким предложением начальству, все будут ждать когда решение родится "на самом верху". А на самом верху оно родится только в случае чрезвычайных обстоятельств. Для того, чтобы система изменила алгоритм функционирования, должен произойти, к примеру, социальный взрыв (не обязательно на самих низах). После жестокого подавления взрыва и наказания активистов "самый верх" получит всем понятную мотивацию для проведения "реформ".

Мотивация типа "форсмажор" является характерной мотивацией для проведения реформ в автократии. Во-первых, она избавляет инициаторов реформ от ответственности в случае их провала (или хотя бы дает им возможность потом оправдываться). Во-вторых, "социальный взрыв" является такой же лечебной процедурой для автократии, какой является спускание крови для больного организма - система избавляется от некоторых шлаков и слегка омолаживается. Так что авторитарная система не будет делать "как лучше" из чистого здравого смысла. Она будет продвигать страну к социальному взрыву.

2. Пока автократия существует, она будет заботиться о "стабильности". Стабильность требует управляемости. Управляемость в автократии подразумевает лояльность каждого уровня системы управления вышестоящему уровню. И лояльность всех функционеров системе в целом.

Исходя из это правила иерархической лояльности следует ожидать, что приход к управлению на каком-либо (низколежащем) уровне нелояльного опозиционера (нелояльного органа) вызовет жесткую реакцию системы для нейтрализации очага нелояльности. Мы такое у себя наблюдали (последний пример - борьба Печерска с неуправляемым Садовым). Так что полагаться на изменение системы путем "свободных выборов" означает предаваться иллюзиям.

Таким же иллюзиям предавались наши "борцы с коррупцией", когда полагались на силу открытых конкурсов при назначении кадров. Никакими выборами, конкурсами и прочими демократическими примочками не изменить природу автократии. Все открыто избранные или прозрачно назначенные со временем либо войдут в систему лояльными элементами, либо будут из системы вытеснены.

Так что Катерина Шульман конечно молодец и вообще, но этап развития не перепрыгнуть, его надо проползти. Мы проползли немного дальше и теперь можем умничать.

Так вот, путь "развития самоуправления в рамках автократии" является паллиативом. Реальной реформацией (т.е. изменением формата автократии на формат демократии) является массовое (не обязательно повсеместное) самоуправление. Разумеется, до этого этапа обществу еще ползти и ползти (в темпе смены поколений). Но учить молодежь этому надо уже сейчас.

В Росії відбувається природний для авторитарної системи процес - рух в бік демократії. Москва і декілька міст, які знаходяться в полі впливу Москви, знаходяться на тій точці соціально-політичної траєкторії, яку ми пройшли в 2000-му. Саме: визріло невдоволення від способу і якості управління, хоча авторитарний формат управління поки що не викликає заперечень. Причому невдоволення охоплює різні класи населення.

Колись і у нас таке було: "записи Мельниченка", "Україна без Кучми" і харизматичний лідер Юлія Тимошенко. Публіка, що не вийшла з пострадянського патерналізму, шукала способу вплинути на управляючу верхівку щоб та зробила життя публіки більш пристойним в усіх сенсах.

Такі ж процеси і настрої розгортаються в Московії. У нас вбивають Чорновола, у них - Нємцова. У нас харизмат Тимошенко, у них харизмат Навальний. У нас починають (в 2000-му) боротьбу з корупцією на вищих щаблях влади і у них пішов той самий процес.

Тобто, в соціальному розвитку ми відірвались на 15-20 років вперед. Відстань між нами в подальших змаганнях залежатиме від якостей наших і їхніх нових поколінь. Сподіваюсь, що наші нові покоління проходять зараз правильне навчання. Проголошення переходу до демократії можна очікувати впродовж наступного десятиліття (до 2030).

В Московії навряд чи кремлівська гвардія зупиниться перед кривавим придушенням можливих "майданів". А високі рейтинги Сталіна і Путіна свідчать про віковічний патерналізм населення РІ. Отже там, скоріше за все, процес буде дуже затяжним, навіть в Московії, не кажучи вже про зачухані провінції.

The  Formation of the Scientific Mind

GASTON  BACHELARD

Це англійський переклад француза. Оскільки французської я не знаю зовсім (а англійську трохи знаю із словниками), то буду робити переклад 2-го ступеня. Переклад буде не академічним, а вільним, тобто - моєю власною мовою.

Foreword


The scientific mind is first seen clearly and incontrovertibly when it makes representation geometrical, that is to say when it delineates phenom­ena and  puts  an  experience's  decisive  events into  an ordered  series.

На перший погляд науковий розум є розумом ясним і однозначним, якщо він геометрично окреслює явища і впорядковує події.

 This indeed is how we arrive at figured quantity,  halfway between the concrete and the abstract in an intermediate zone where the mind aspires to reconcile mathematics and experience, laws and facts.

Йдеться про візуалізовані величини, які перебувають десь між абстрактним і конкретним, де розум намагається примирити математику і досвід, закони і факти.

Yet while such geometrisation seemed to have often been achieved - whether following the success of Cartesianism or of Newtonian mechanics or again with Fresnel's optics - in the end it is always shown to be in some way deficient.
...
 In short, we note that essential con­nections are involved here which go deeper than those of familiar geometri­cal representation.

Ну, все виходить трохи складнішим, ніж спочатку здається - такою є думка філософа, якщо коротко.

Тут я зупиняюсь, бо немає часу дертися крізь філософські хащі .. Почитаю краще "Вступ", який також є довгелезним, але мабуть є і необхідним зважаючі на можливість потрапляння книги до такого непідготовленого читача, яким є я.



Як народ може змінити країну, або Майбутнє за краудсорсингом




Сучасні технології можуть допомогти в розв’язанні таких «нездійсненних» для нашої країни завдань, як запуск земельної реформи

Сучасний інформаційний простір відкрив нові можливості для економічного розвитку. У суспільстві сформувалася ідеологія спільної реалізації проектів розрізненими людьми, що породила велику кількість напрямів господарської діяльності та управління процесами. Україна — економічний маргінал, який нелегко інтегрується у світові тренди. Але, попри багаторічне перебування нашої держави на краю розвинених економік, ми можемо без зайвих зусиль включитися в актуальні мережні й інформаційні проекти. Навіть за катастрофічної відсутності зовнішніх інвестицій цілком доречно розраховувати на внутрішні резерви, які не завжди впираються у фінанси. Прикладом може служити різноманітна волонтерська діяльність, що отримала у нас широкий розвиток.

Краудсорсинг — історія та яскраві приклади застосування

Існує велика кількість технологій, назви яких починаються зі слова «крауд» (від англ. crowd — натовп). Найпоширеніший приклад — краудсорсинг (sourcing — використання ресурсів) — використання великої кількості випадкових людей для вирішення завдань, що виникають під час ведення бізнесу. Методика народилася давно, але отримала свою назву і розвиток в епоху інтернету. Найдавнішим і найбільш провальним прикладом використання цього методу було спорудження Вавилонської вежі. Але людство схильне вчитися і робити правильні висновки з помилок.

Ð’авилонська вежа — перший Ñ– не зовсім вдалий пÑ€иклад викоÑ€истання кÑ€аудсорсингу
Вавилонська вежа — перший і не зовсім вдалий приклад використання краудсорсингу

На початку XVIII століття уряд Великої Британії для вирішення локальної технічної проблеми — знаходження точного методу визначення довготи на морі — призначив приз для будь-кого, хто здатен впоратися з цим завданням. Лондон запропонував взяти участь у розв’язанні головоломки всім, хто був на це здатний, замість того, щоби платити конкретному колективу «британських вчених». Метод, який застосувала британська влада, 300 років по тому назвали краудсорсингом.

У XX столітті творцям Оксфордського словника при використанні такої ж технології знадобилося цілих 70 років і аналіз 6 млн листів. Вікіпедія, п'ятий за поширенням у світі ресурс, ґрунтується на цій же ідеології. Конституцію Ісландії в 2011 році писали за допомогою цього методу, її обговорення відбувалося на сторінці соціальної мережі Facebook. Юристи оцінили пропозиції, що надійшли, а також найпопулярніші зауваження, після чого доповнили основний закон країни.

Все вищесказане легко застосувати і в Україні. Наприклад, цей спосіб може допомогти у розв’язанні таких «нездійсненних» для нашої країни завдань, як запуск земельної реформи. Чому б не спробувати розмістити всі матеріали та організувати обговорення в соціальних мережах? Тоді зникне ця дрімуча мотивація про неможливість її проведення і можновладці оперативно дізнаються думку соціуму про себе та свої ідеї.

Бізнес давно використовує подібні методики. Procter & Gamble запустила свій проект у мережі — InnoCentive, в якому всім охочим пропонують різноманітні завдання, а автори найкращих рішень отримують винагороду від компанії. Мережа кав'ярень Starbucks теж створила окремий сайт, на якому збирає пропозиції про свій розвиток. Ford просив користувачів мереж знімати рекламу автомобіля Ford Mustang — переможець отримав це авто. Nike представила онлайн-конструктор, за допомогою якого клієнти могли зібрати кросівки своєї мрії. Facebook, удосконалюючи свій ресурс, спирається на створення додатків добровольцями-альтруїстами. Для цих цілей на сайті є розділ про те, що робити, якщо вам захотілося створити додаток. Існують також платформи для «натовпу» дизайнерів, які мають вільний час, де компанії розміщують замовлення і потім за невеликі гроші купують те, що їм сподобалося. Любителі тіснять профі з рекламного бізнесу, безкоштовно викладаючи свої ролики, що є особливістю сьогоднішнього дня.

У розвинених країнах урядові інститути доволі широко використовують цю методику. Національне управління з повітроплавання і дослідження космічного простору NASA запускає нові краудсорсинг-проекти практично щомісяця, збираючи таким чином дані для проведення наукових досліджень. Правильно сформульовані умови дозволяють доволі глибоко обробити величезну кількість інформації, використовуючи колективний розум для вирішення прикладних завдань. Землетрус в Японії, що зруйнував атомну станцію Фукусіма, призвів до створення звичайними громадянами кількох ресурсів з картою забруднення радіацією, яка ґрунтувалася на даних дозиметрів користувачів.

Вітчизняний бізнес теж здатен вирішувати подібні завдання, використовуючи інтернет-технології — потрібно тільки правильно мотивувати користувачів для отримання від них цікавих і потрібних рішень. Мотивація не завжди може бути матеріальною: краудсорсинг у світі об'єднує тисячі людей просто своєю ідеєю. Це навіть не методологія, а світогляд. Людина, яка написала статтю для Вікіпедії, не отримує популярності як її автор, але разом з безліччю людей робить спільну справу, на яку витрачає свій вільний час абсолютно безкоштовно. В Україні яскравим прикладом може служити сайт, де зібрана найбільша база генеалогічних даних країни.

Якщо мотивацію будувати на матеріальній основі, то слід уникати тривіальних рішень, як це робив молодий спеціаліст з краудсорсингу Том Сойєр, коли йому доручили фарбувати паркан
Якщо мотивацію будувати на матеріальній основі, то слід уникати тривіальних рішень, як це робив молодий спеціаліст з краудсорсингу Том Сойєр, коли йому доручили фарбувати паркан

Краудсорсинг може бути зовнішнім (коли звертаються до всіх зацікавлених) і внутрішнім (коли всередині, наприклад, одного міністерства будь-який співробітник незалежно від посади може зробити внесок у вирішення поставлених завдань). Другий варіант теж дуже легко приживеться на нашому ґрунті й зможе довести свою ефективність, адже він помітно підвищує продуктивність при мінімальних витратах.

Такі дії, без сумніву, допоможуть сформувати позитивний імідж керівництва будь-якої галузі та проекту, якщо ці керівники реально зацікавлені в позитивному результаті, а не імітують це. Цей метод дозволить знайти таланти, які є поруч, і завербувати їх для розв’язання найбільш проблемних питань. В нашій державі надлишок фахівців з юриспруденції та фінансів, тому навіть в таких неоднозначних сферах можливе повноцінне використання краудсорсингу. Весь мережевий маркетинг заснований на цій ідеї. Можна по-різному ставитися до нього, однак його широке застосування заперечувати не можна.

Краудфандинг — народне фінансування

Другий напрям, пов'язаний зі словом «натовп», що активно використовується у світі, — краудфандинг. Це спільне фінансування проектів, або народне фінансування. Найяскравіший його приклад — збір коштів на будівництво фундаменту для статуї Свободи в Нью-Йорку, тоді гроші були зібрані зі 100 тис. американських громадян.

Цей доволі поширений сьогодні у світі напрям в Україні теж представлений, але працює погано. Причин непопулярності залучення коштів від випадкових людей багато. Ми в принципі відстаємо від усіх світових трендів на кілька років. Співвітчизник, який бажає пожертвувати кошти на добру справу, практично завжди стикається з величезною купою технічних складнощів. Простий переказ грошей нагадує мозковий штурм. Крім того, краудфандинг найчастіше асоціюється зі стартапами, які в нашій країні часто-густо виявляються пірамідами або просто шахрайськими проектами. Прикладів таких хоч греблю гати.

Підписаний у 2013 році президентом Обамою JOBS Act дозволив після 80-річної перерви займатися інвестиціями не лише кваліфікованим інвесторам, а й звичайним жителям США. Звідси виникло і почало працювати ще одне поняття, що тільки починає пускати паростки в Україні, — краудінвестинг. Приклад в нашій країні — проект під назвою «Громадський ресторан Urban Space», на відкриття якого виділили гроші десятки приватних інвесторів. 80% прибутку закладу спрямовується на реалізацію міських громадських проектів.

У 2008–2009 роках були створені краудфандингові платформи Kickstarter та IndieGoGo, відомі фінансуванням стартапів і локальних бізнесів. Уже у 2014 році 3,3 млн осіб з усього світу вклали в проекти на сайті Kickstarter 530 млн дол., профінансувавши 22,2 тис. проектів. Українців на Kickstarter мало: лякають і труднощі з виведенням коштів, і мовний бар'єр.

У лідерах зборів на Kickstarter — технічні винаходи, софт, музика та відео. Як комісію за послуги сайт бере 5% від залучених коштів. Він входить до тисячі найбільш відвідуваних у світі сайтів, що є дуже непоганим показником.

Конкурент Kickstarter — IndieGoGo — в Україні менш відомий, він більше орієнтований на проекти «загальнолюдської» спрямованості, що поліпшують побут, екологію. На відміну від Kickstarter, IndieGoGo передає автору проекту всі зібрані на певний термін кошти, навіть якщо сума не була зібрана повністю. Змінюється тільки розмір комісії: якщо мета проекту зі збору коштів досягнута, ресурс утримує 4%, якщо ні — 9%.

Одна з головних відмінностей IndieGoGo від інших аналогічних ресурсів в тому, що рейтинг проектів не проставляється вручну, а використовується автоматичний прорахунок. Алгоритм аналізує рівень активності авторів і донорів (інвесторів), кількість оновлень, коментарів тощо, і на основі цього складається рейтинг популярності проектів всередині IndieGoGo. Перевага платформи також у ширшому географічному охопленні й можливості гнучкого фінансування (стартапер отримує суму, навіть якщо мета не досягнута).

Для авторизації на Kickstarter і приймання платежів потрібен статус місцевого резидента (наявність юрособи в одній з країн роботи платформи або партнер). Для IndieGoGo достатньо мати рахунок в банку. Покрокова інструкція докладно пояснить, що робити далі.

Переклад: Закрий пельку і візьми мої гроші
Переклад: Закрий пельку і візьми мої гроші

У сучасному світі термінів з корінним словом «крауд» існує з десяток. Реалізація всіх подібних проектів не потребує великих коштів, водночас вони незамінні для роботи з великою аудиторією та суспільством загалом. Зазначені технології дозволяють залучати до своєї діяльності нових людей, створювати лояльних і відданих клієнтів, вивчати їхні потреби й отримувати поради щодо поліпшення продуктів з перших рук. Все це забезпечує високу швидкість виконання завдання.

До недоліків можна віднести складність прогнозування якості роботи учасників проекту. Так, можна отримати багато якісних ідей, а можна — жодної розумної.

До «натовпу» варто звертатися, коли виникає необхідність у свіжих ідеях і поглядах на свій бізнес, для розв’язання нестандартних питань або роботи з великими обсягами інформації. Неоціненна ця методика для стартапів. Для України актуальність у тому, що організація такого проекту коштуватиме дешевше за оплату професійного виконавця. Звернення до «натовпу» має величезний потенціал застосування в бізнесі. Об'єднуючи інтелектуальні зусилля учасників, практично завжди можна домогтися синергії, коли загальний ефект суттєво перевершує результат роботи кожного окремого компонента.

В автократії не може бути тієї політичної системи, яку асоціюють з демократією. Хоча "влада" і "невлада" ("опозиція") тут функціонують.

За демократії існують три класи: "могутні" (велий бізнес і топ-менеджери з досвідом і зв'язками), "середні" (середній клас - дрібний і середній бізнес, вищий менеджмент, професура, вищі чиновники, лікарі, інноватори і ментально близькі) і "незаможні". Демократія виникла як спосіб задовольнити потреби середнього класу. В подальшому демократія перетворилася на динамічну рівновагу класів. Політична система демократії дозволяє врівноважувати інтереси могутніх і середніх. Клас незаможних виконує роль малого довіску, який схиляє рівновагу в бік тієї чи іншої партії.

За автократії середній клас не має своєї партії (якби він її мав, то та партія мала б сприяти самоврядуванню, а не намагатись всістись біля бюджету). Отже всі існуючі у нас партії є представниками різних угрупувань класу "могутні". Насправді йде конкуренція за права керувати потоками і зменшувати можливості конкуруючих груп.

Оскільки і "влада", і "опозиція" зацікавлені в збереженні автократії, то, зважаючи на вже виявляючу себе тенденцію переходу від автократії до демократії, можна дійти висновку, що немає сенсу нам (вільним громадянам) приймати участі в їхніх "виборах" (автократичних змаганнях за місце біля корита). Натомість слід готуватися до самоорганізації з метою спочатку приватизувати територію країни (починаючи зі свого будинку) і потім самостійно управляти приватизованими одиницями.

Profile

vcartes

August 2017

S M T W T F S
   1 23 4 5
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 20th, 2017 03:48 am
Powered by Dreamwidth Studios