Отже, на сьогоднішній день маємо Авторитарну Систему Управління (АСУ). Ця система виникла тут із утворенням в РІ більшовицької влади.

За більшовиків АСУ обслуговувала інтереси партійної верхівки і її номенклатури. Зараз АСУ обслуговує інтереси олігархів і власні інтереси.

Відомо, що в середовищі українського суспільства постає волелюбний середній клас як самостійний гравець. І цей гравець має конфліктні з АСУ інтереси. Зіткнення інтересів активу українського суспільства з АСУ позначилося двома Майданами. Яким чином АСУ вдається виходити з криз практично неушкодженою?

НМД, це їй вдається завдяки, по-переше, стійкій її структурі, по-друге, завдяки стійкому способу "безперервного" відтворювання себе і по-третє, завдяки утриманню чисельності свого антоганиста на достатньо низькому рівні.

Ієрархічна структура АСУ складається з багатьох гілок-ієрархій (силових, фінансових, земельних, медичних, освітніх і т.д.), а кожна ієрархія складається з достатньо автономних щаблів, причому верхні щаблі вимагають від нижчих щаблів лише грошових надходжень і корпоративної лояльності. Така структура сама-по-собі є стійкою - кожний робить свій бізнес в своєму автомному ареалі. Наявність клубу олігархів лише підвищує ступінь стабільності АСУ - адже проблеми у них є спільними і для вирішення проблем олігархи і АСУ об'єднують свої можливості і зусилля.

Відтворює себе АСУ шляхом інкорпорації "своїх" людей (і звільнення від "несвоїх") в налагоджені довгострокові проекти, схеми і стосунки. Звідки беруться такі "свої" люди? О, серед населення таких повно. Великі родини, куми, фінансово залежні - ось головні джерела. Жадібність, ненажерливість, бажання пролізти ближче до корита - звичайні якості совків. Отже, АСУ працює як помпа з фільтром на вході, витягуючи в свої структури найгірше, що має український соціум.

І хоча всі в АСУ відчувають тиск Заходу і свого громадянського активу, вони не поступляться своїми інтересами, адже у них немає вибору. До того ж, альтернативної системи (ДСУ) немає навіть у проекті. Відсутність демократичної альтернативи є запорукою продовження панування АСУ (з олігархами і мафіями). Оскільки демократії потребує трудовий середній клас, то головним завданням АСУ є утримувати чисельність цього класу на достатньо низькому рівні. Для цього, зокрема, треба утримувати решту населення на межі виживання.
В сучасному світі існує два типу (чи два класи) систем управління (СУ): авторитарна СУ (АСУ) і демократична СУ (ДСУ). Авторитарна СУ зверху і до самого низу розбудовується від Головного суверена (у нас ним є Президент), відповідно, населення є патерналістським. Демократична СУ розбудовується знизу (найкращий приклад - Швейцарія) до самого верху. Основою ДУС є самоврядовна громада.

Отже, СУ в Україні слід віднести до типу "Авторитарна система". Такою була СУ в СРСР, такою залишилася і в Україні. Головною управлінською функцією АСУ є збирати гроші в бюджет і потім їх розподіляти. Головною турботою АСУ є збереження її стабільного функціонування. "Стабільність АСУ" забезпечується шляхом унеможливлення демократичної трансформації на короткому інтервалі часу. Інакше кажучи, функціонери АСУ погодяться на перехід країни до ДСУ, але не під час свого панування, а в перспективі (для дітей, а краще вже для онуків).

Які обставини сприяють стабільності АСУ?

1. Відсутніть у населення, в першу чергу - у громадянських активістів,  потягу до адміністративного самоврядування. Це і не дивно, адже 100 років авторитарної системи з ї несамостійними і неспроможними Совєтами, яких рядили в "самоврядування", дискредитувало саму можливість самоврядуватись, коли того не бажає "влада".

2. Нерозуміння активом ключового значення самоврядування для становлення ДСУ. Актив взагалі не відчуває діючої тенденції - перехід від авторитарії до демократії. У актива в голові каша. Тому весь свій запал він спрямовує на персоналій АСУ.
Отже, головним завданням є визначити свою долю. Точніше - її треба впізнати і усвідомити.

1. На теренах України ніколи не було міцної успішної національної української держави, якщо рахувати від приблизно ХIV ст. А після занепаду гетьманства Україна перетаворилася в провінцію Московскої монархії. Всі значні міста ставали опорними пунктами московского управління. Україна перетворилася на колонію РІ. Таким чином, з 91-го року ХХ ст. почалась нова епоха, епоха становлення державницької свідомості українців.

2. З отриманням статусу незалежної держави в Україні почав формуватися політичний клас. При всьому розмаїтті його складових провідною обставиною була спадкоємна форма правління, яка відтворила ту попередню форму, що існувала тут до розпаду СРСР. Як населення, так і еліти (в недалекому минулому партійно-комсомольса номенклатура) не знали іншого способу управління, як горезвісна "командно-адміністративна система". Інакше кажучи, першим етапом становлення української державності був етап становлення авторитарної квазісовкової системи.

3. Совкова система була системою безальтернативного патерналізму. Країна складалася з двох частин: управлінського класу і населення. Управлінський клас був побудований за армійським принципом: на чолі системи стояв Головний авторитет, який очолював Політбюро і мав вирішальний голос при формуванні його особового складу. Головний авторитет визначав також голів силового блоку системи. Функцією Головного авторитета було зміцнення системи. Якщо він цю функцію критично не здійснював, система проводила заміну Головного авторитета. Таким чином, функціонально джерелом влади був Головний авторитет. Управління в країні розгорталося в напрямку "зверху-вниз", отже кожний управлінець призначався зверху і відповідав перед верхом.

4. Вся ця піраміда управління стояла на населенні, яке не мало ніяких можливостей до самоорганізації, тим більше - до самоуправління. Після 70 років існування (від дідів до онуків) населення вже не мало і потреби до самоорганізації і самоуправління. Воно стало невід'ємною частиною Совковії, необхідним доповненням до авторитарної системи управління. Вони, система і населення, стали "однієї плоті і крові" і однаково не могли існувати одне без одного.

5. Цілком природно, що в незалежній Україні населення потребувало патерналізму, воно і в думках не мало розпочати створення системи самоврядування. Населення спрямовувало всі свої сподівання на "владу", тобто, на систему управління, яка розпочала складатися з нових елементів нової капіталістичної дійсності. Архітектором нової версії авторитарної системи став бувший секретар компартійної організації "ЮжМашу" Леонід Кучма. За цей проект він взяв собі винагороду і зараз, як пліткують, є чи не найбагатшою людиною України.

6. Таким чином, Україна, яка не мала взагалі своєї державності, отримала авторитарну державу в системі капіталістичного типу економічних стосунків. І це є її (України) історичним досягненням. На жаль, етап більш-менш стабільного накопичення добробуту системи і населення завершився у 2000 році. І далі розпочався етап заповзання системи (і країни) в кризовий стан.
За великим рахунком, Юлия Тимошенко постраждала тому, що намагалася боротися з олігархічною системою в ті часи, коли демократичної системи не було в проекті. Більше того, демократичного проекту в ті часи і не могло бути, адже свідомість активної частини суспільства сформувалася під авторитарну систему. Навіть найсвітліші голови сподівалися змінити Україну шляхом "приходу до влади здорових сил".

І я так думав. Тепер я думаю інакше. А саме: відродження України відбудеться разом із становленням демократичної системи з одночасним демонтажем існуючої зараз авторитарної системи. Необхідною передумовою для такої трасформації є накопичення критичної кількості нових людей. Продукування нових людей в цьому році розпочалось.

Наступне масштабне переформатування управління відбудеться через 4-5 років.

Profile

vcartes

September 2017

S M T W T F S
     12
3456 789
1011 1213141516
17181920212223
24252627282930

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 21st, 2017 01:27 am
Powered by Dreamwidth Studios