Порошенко и Путин понимают, что системы управления в их странах принадлежат одному классу, имя которому "Автократия". При других обстоятельствах они могли бы вести вполне согласованную политику. Похоже, что Тимошенко собиралась стать Президентом и обеспечить шлюз в отношениях между РФ и Западом. И таким образом поднять Украину. В виду таких перспектив Тимошенко крайне нуждалась в доверительных отношениях с Путиным. Она уже и "хи-хикала", и не протестовала против войны Путина с Грузией .. Но не сложилось.

Янукович продолжал двовекторность Кучмы. И быстро спалился.

Порошенко пришел на пост Президента от Майдана, т.е. стал Президентом на пике национально-освободительного движения украинского гражданского общества как его участник и представитель. Т.о., Порошенко по определению стал врагом Путина.

Путин не может отпустить Украину, потому что остальные скрепы вместе взятые могут не выдержать такого поражения империи и Кремль может оказаться в осаде. А что последует за этим, трудно просмотреть в деталях. Поэтому для Путина важно получить в Украине такого Президента, которого можно было бы не считать врагом. Если бы такой Президент появился, то Путин торговался бы с ним в широких пределах.

И Путин вцепился за Донбасс надеясь вымотать ВСУ обстрелами, а Порошенко - напряжением. Путин рассчитывает также, что Запад устанет от Украины и выйдет из игры.

Порошенко, напротив, все силы бросает на удержания Запада в своих союзниках.

Запад имеет антипутинское большинство, которое, если удержится еще лет пять, то возможно опустит РФ на такие битые колени, с которых та уже не поднимется. Запад склоняется к мысли, что перспектив превратить русских в цивилизованную нацию практически нет.

Шансы выиграть есть у каждого игрока, поэтому игра будет продолжена.
Отже, робимо стислий аналіз двох автократій - Росії і України. Спочатку проголосимо спільні ознаки, а потім перейдемо до відмінностей.

1. Дещо про клас "Пострадянська автократія"

Тут "клас" має системний зміст як група елементів. Елементи мають ознаки. Клас ідентифікується тими ознаками своїх елементів, значення яких співпадають.

Аналізуючи країни з цього класу можна виявити такі структурні складові в кожній країні:
- система управління
- бізнес
- населення

Система управління схожа на феодальну. Є найбільший суверен, від якого беруть початок всі управлінські ієрархії: силові (МО, СБ, МВС, ГП і т.д.), адміністративні (область, місто, район), фіскальні, медичні, освітні і т.д. Формально деякі з вертикалів починаються з КМ, але КМ, як і парламент, має діяти узгоджено з АП.

Кожний феодал, дотримуючись принципу лояльності до Президента і системи, може отримувати свій дохід зі свого феоду чи то через схеми виводу бюджетних коштів на підконтрольні фірми, чи то збираючи данину з бізнесів свого феоду. Можливість збагачуватись з посади становить провідну мотивацію для збереження стабільності автократії. Саме на таких принципах була утворена пострадянська автократія і цей квазіфеодальний устрій системи управління відтворюється раз в пять років.

Чи може автократія функціонувати на інших принципах? Скажімо, - на принципах чесного виконання службових обов'язків, непідкупності і професіоналізму? З якого дива? А, суспільство вимагає. 

Тобто, наше патерналістичне суспільство замість щоб влаштовувати власне життя в своїх містах і селах всю енергію спрямує на роботу з системою управління, схиляючи її функціонерів забути навіщо вони, через сплату за вхід і через знайомства, продерлися на посади феодалів різних калібрів, і щоб вони, злякавшись невдовольства суспільства, відмовились від намірів "піднятись" щоб нарешті почати жити "як люди"?

А, треба всіх старих поганих функціонерів замінити на хороших нових? Було б цікаво подивитись що з цього вийде через рік-два. Якщо, звичайно, буде знайдено спосіб такої глобальної заміни поганих на хороших.

Бізнес. За автократії процвітає той бізнес, який підгодовує вертикалі системи. Краще за всіх почуваються ті, хто робить свій бізнес разом з СБ, МВС, ГП і фіскалами. А ще ж є АП, ВР/Дума і КМ. Щоб годувати таку кількість "управлінців", треба мати чималі надприбутки. І великий бізнес (клани) їх має. Система сама зацікавлена у тому, щоб великий бізнес мав постійні і надійні надприбутки. Малий бізнес є ворожим до системи тому що він продукує середній клас, а середній клас потребує демократії. І тому в автократії малий бізнес знаходиться в пригніченому стані.

Отже, автократія як бізнес-політична система має достатньо стійкий устрій, скріплений потужними мотиваціями феодалів і патерналізмом населення. Тому автократія буде триматися до останньої можливості.

Населення. Пострадянське населення складається з двох частин: патерналістичної (більшість) і самоврядної (меншість).
Перша частина населення ходить на вибори і раз у п'ять років легітимізує автократію. Отже, патерналізм, поряд із потужними мотиваціями для системи управління і великого бізнесу, є основою стійкості автократії.
Самоврядна частина населення складає меншість, але саме вона працює на провідну тенденцію - заміну автократії на демократію.

2. Особливості російської автократії

Система управління. Є символічним те, що резиденція Президента РФ досі перебуває за високими стінами Кремля. Московська традиція полягає у від-окремленні царя від підданих.
За іншою традицією царів в Московії вбивали. Чи то наближені, чи то віддалені.
Якщо шукати в цих традиціях якусь історичну логіку, то можна дати таке загальне пояснення - в Московському царстві не було механізмів зняття критичних напружень, окрім вбивства царя. Адже цар був і джерелом управління, і посередником між потужними групами впливу.

Ну, як би там не було, а уявити становлення в Московії демократичної системи управління в найближчі 10 років я не можу. Тобто, автократія виглядає там безальтернативним устроєм країни. В цьому сенсі московській автократії нічого не загрожує.

Зважаючи на таку стійкість московської автократії можна було очікувати від Кремля традиційно агресивної політики на міжнародній арені. Агресивна політика може бути успішною, якщо вона є цілісною. Йдеться про взаємну узгодженість всіх аспектів зовнішньої активності. Саме забезпечувати таку узгодженість є головною функцією московського Президента.

В останні 15 років Кремль насичував "русским духом" весь світ. Допитливий громадянин намагається збагнути ті споконвічні мотивації, які штовхають Московію до "захоплення свтіу" в свій полон.

За моїм уявленням, Московія, з її традиційною автократичністю, не є самодостатньою країною. Вона є країною-паразитом, який може стабільно існувати лише в симбіозі з найбільш потужними організмами світової спільноти. Тому московських царів зовнішній світ цікавив набагато більше, ніж свій внутрішній світ.

Відчуваючи себе великим паразитом московська автократія розвинула в собі ті якості, які найбільш сприяли утворенню симбіозу "паразит-хазяїн". Це, по-перше, бажання сподобатись будь-що. Це, по-друге, спонукаюча агресивність. І по-третє, це вражаюча підступність.

Чим більше в світі є "друзів Росії", тим слабкішим є спротив проникненню паразита в потоки і депо хазяїна. І Московія завжди витрачала достатньо коштів на утримання "любові світу до Росії" на необхідному рівні.

Якщо в світі набирали силу тенденції обмежити можливості Московії для технологічно-фінансового паразитування, Московія нагадувала Заходу, що (завдяки допомозі того ж таки Заходу в попередні десятиліття) вона має досить сил, щоб змусити Захід "поважати Росію", тобто, - не заважати їй користуватися тими новими можливостями, які той таки Захід продукує шаленими темпами. Звичайно, дієвим інструментом впливу Московії на ставлення до неї Заходу завжди були її військові сили .

Саме зараз Московія демонструє спонукаючу агресивність. До чого Кремль спонукає Захід? До розділення світу між США, Китаєм і РФ на сфери впливу? Ну, намагання відхопити собі зону впливу в Росії було завжди. Росія потребувала "друзів" по всіх закутках світу (для "своїх" голосів в ООН, для створення "гарячих точок", для впливу на той чи інший регіон) щоб зашкодити розповсюдженню в світі демократичної зарази. Адже США втягували слабких "країн-демократів" в сферу своїх інтересів.

Та слід мати на увазі, що така геополітична гра потребувала великих коштів і ресурсів, отже була під силу лише достатньо розвиненим країнам. Росія ж, як перманентна автократія, без допомоги Заходу втрачала можливості до розвитку. Отже, щоб в клубі "великих" ділити сфери впливу, РФ потребує технологічного і інфраструктурного оновлення. РФ потребує міждержавних угод з США щодо фінансового забезпечення масштабних проектів модернізації відсталої Росії. Якщо такої модернізації не станеться, то в РФ занепад спровокує її розпад.

Тому Путін розпочав масштабний процес спонукання Заходу до "дружби" з РФ. З кожною відмовою Заходу дружити з РФ Путін відповість підняттям ставок. І так буде тривати аж поки Захід вирішить зупинитися і погодитись на "дружбу", адже демократичний Захід  на світову війну добровільно не піде.

Отже Росія, після страхіть "передвоєнного стану" раптом отримає не лише мир, а й дружбу з Заходом і великі надії на процвітання. Російське населення опиниться в стані ейфорії.

Такою є стратегія-тактика Путіна, на моє уявлення. Він діє виважено і послідовно в зазначеному напрямку. А вся автократична система управління РФ має працювати на план Путіна.

Бізнес. І не лише управлінські вертикалі РФ працюють на підтримку Кремля, а й російський бізнес також бере в цьому участь. Адже бізнес в Росії не є вільним і самодостатнім, він є дозволеним Кремлем. А великі корпорації, такі, як "Газпром", взагалі є підрозділами Кремля.

Населення. Патерналізм населення Росії має багатовікові традиції. Лише Московія ("Золоте кільце"), де в помітних кількостях давно вже існує трудовий середній клас, може стати зоною становлення демократичної тенденції.


3. Особливості української автократії

Система управління.
"Державність" як спосіб існування етнічної спільноти (чи конгломерату етносів) в свідомості українців складається з фрагментів. По-перше, це є гетьманщина, по-друге, УНР, по-третє, Польське королівство, Російська імперія і Австро-Укгорська імперія, нарешті (і найактуальніше) - Радянський союз (не дарма ж перші три (а можливо і чотири) наші президенти були членами КПРС).
Отже, першими українськими державниками були комуністи-соціалісти ("група 239"), а їхніми конкурентами були радянські десиденти. Ні ті, ні інші (як і населення)  не мали уявлень про інший спосіб життя, ніж авторитарний. Боротьба йшла за колір авторитаризму - червоний чи жовто-блакитний.

Врешті переміг жовто-блакитний (невмирущі традиції виживання українців) - склалася олігархічно-кланова жовто-блакитна (навіть Янукович заговорив українською) авторитарія.

Та з підняттям добробуту за часів Кучми (утворився трудовий середній клас) постав запит на впорядковання добробуту в дусі свободи і справедливості. Форми активності суспільства для задоволення нового запиту утворювалися з тих фрагментів пам'яті, в яких існували взірці боротьби за свободу в усіх розуміннях (національне визволення, позбавлення соціальної несправедливості).

В суспільному русі утворилися окремі течії, які іноді діяли узгоджено проти "влади" ("Україна без Кучми!"), тобто - проти держави як носія автократії.

Тобто, в свідомості українців поступово затверджувалося уялення про "державу" як про ворога суспільства. Волелюбний український народ за практично відсутнього московського управління двічі спромігся на "антивладні" (фактично - антидержавні, адже джерелом "влади" був державний рівень управління - Печерськ) виступи.

Парадоксом виглядає така обставина: українці (навіть майданівці) не помічали антидержавницького характеру обох Майданів (04-го і 13-го років), як і не усвідомлювали вони антидемократичності (автократичності) української системи управління.

Тут виникає навіть певного ступеня когнітивний дисонанс: патріотично налаштований українець до назви "Україна" приставляє іменник "держава", ніколи - "країна", при тому тримаючи рейтинг печерської "влади" на гранично низькому рівні.

Тобто, "державу Україна" патріот шанує, а "державну владу" - ні.. Пояснення дисонансу є простим: під "владою" патріот розуміє конкретних посадовців, а не систему управління. А під "державою Україна" патріот розуміє країну, яка є представником народу України.

Простіше кажучи, для патріотів "державою Україна" є  віртуальна народна держава, яка на відміну від реальної автократичної держави достойно виглядає на світовій арені. Слава Україні!

Отже, маємо погодитись, що "держава" постає в двох іпостасях:
- як державний (найвищій) рівень в системі авторитарного управління
- і як представник країни "Україна" на міжнародній арені.

Особою, що репрезентує державу, у нас є Президент, отже, Президент виконує подвійну функцію:
- очолює авторитарну систему управління і
- репрезентує країну-державу на міжнародно-міждержавному рівні

Виконуючи таку подвійну функцію Президент спирається на керованість своєї автократії. Це означає, що всередині країни без його участі не може бути прийнято жодного важливого для держави-в-цілому (як для гравця на міждержавному рівні) рішення.

Керованість авторитарної системи управління забезпечується устроєм системи управління і алгоритмом її інсталяції.

За існуючим устроєм системи всіх її управлінців (до самого низу) призначають під патронатом Президента. За існуючим алгоритмом інсталяція системи починається з всенародних виборів Президента. Обраний Президент починає процедуру кадрового заповнення системи (призначення великих і малих феодалів).

Завдяки такому устрою і такому алгоритму інсталяції системи всі призначенці відповідають перед тим, хто їх призначив (і хто може зняти з посади). Таким чином забезпечується керованість системи з боку АП і особисто Президента.

Населення. Оскільки більшість виборців пострадянської автократії потребують патерналізму, то вони на посаду Президента завжди оберуть "системну" особу, яка гарантуватиме продовження патерналізму.



Народний артист України Олег Ляшко виступив з енергійним (як завжди) спічем на ПЗ ВР з приводу обрання від ВР особи до групи аудиторів НАБУ. З двох кандидатів один точно від системи, а другий начебто справжній. Обидва - іноземці. 

Зміст виступу Ляшка:
- для публіки: пояснення значення аудиторів НАБУ для "боротьби з корупцією"
- для Порошенка: ми не прийматимемо участі в голосуванні (тобто, не заважатимемо альянсу БПП+НФ+ОБ призначити кандидата від системи)
- для націоналістів: невже серед 45 млнів українців не знайшлося достойної кандидатури? Це приниження українців пропонувати іноземців.

Звичайно, що система не допустить її руйнації. За допомогою аудиторів НАБУ буде нейтралізованою.

Якщо система почне сипатись, Порошенко з націоналістами (до задоволення більшості втомленого населення) запровадять надзвичайний режим стабільного правління. Це дозволить консолідувати більше грошей в бюджеті і вгамувати соціальні збудження. Ну, і Ляшку, звісно, знайдеться роль. Хоча б тієї ж "радикальної опозиції", для випуску пари.

УП:
"Сьогодні, 13 березня, президентом був поданий у Раду й визначений як невідкладний законопроект, що стосується вирішення проблеми з подвійним громадянством", – сказав він, тоді як сам текст
законопроекту №6175 на сайті парламенту ще не оприлюднено.

"Цим законопроектом буде чітко встановлено, що особа, що добровільно набула громадянства іншої держави, буде вважатися такою, яка підпадає під дію вимоги про припинення українського громадянства", – сказав Герасимов.

А дефолт невпинно насувається. Не можна без кінця позичати і тримати стабільність авторитарної системи.  Вже АП робить кроки до розриву стосунків з МВФ. Коли не лише повернути борги неможливо, а й сплачувати відсотки по ним стає проблематичним, то настає час ставити умови МВФу.

Чим ближче стає дефолт, тим націоналістичнішим буде ставати Порошенко. Разом вони (Порошенко з націоналістами) оголосять надзвичайний стан, здійснювати який будуть націоналісти, яким Порошенко змушений буде передати керівництво СБУ.



 

Обозначив понятие "договорняк", АК заключает:

"В качестве иллюстрации: не секрет, что существует договорняк между Виктором Балогой и Петром Порошенко о том, что первый любыми доступными ему методами душит сепаратизм в Закарпатье, а второй по сути закрывает глаза на процветающие контрабанду, вывоз леса и прочие местные «приработки». Если новая власть попытается всерьез навести там законный порядок, то местные бароны, включая бывших министров обороны и генпрокуроров, немедленно организуют закарпатскую народную республику. И не по воле Москвы, а исключительно ради сбережения нажитого по договорняку."

Выходит так, что Порошенко поступает правильно (с точки зрения интересов страны)? Может быть, к этому выводу и подводит Кочетков?
А вот дальше:

"В координатах тотального договорняка (правильно - авторитарной системы управления) по определению невозможно очищение, обновление и развитие страны. Ибо его предмет — раздел существующего в интересах избранных, а не созидание нового на благо всех."

Правильный вывод. Я его тоже тоже продаю давно (правда, у меня вместо "координатах тотального договорняка" стоит "авторитарной системе управления"). Хотя в моем контексте "созиданием нового на благо всех" (формулировочка вполне совецкая) занимается средний класс, а вовсе не нынешние участники договорняков.

"Да, есть вариант, что недобитым олигархам подфартит с внешним раскладом, и от Президента Порошенко они избавятся. Но нам-то с этого какая польза, кроме чисто морального удовлетворения?"

С этим трудно не согласиться. Кто бы не стал Президентом, он неизбежно заключит договорняк с Балогой.

"Украине нужен не договорняк, а новый Общественный Договор, в который вовлечена основная часть гражданского общества. "

Ну, "общественный договор" .. это, конечно, фигура речи. Кто и с кем будет его заключать? Кто будет гарантом выполнения?

Мне кажется, Украина пойдет другим путем: создание альтернативной вертикали управления. Тольно новая вертикаль будет инициировать управление не с верху, а с низу. Сначала будет избрано местное управление, а затем ("под него") будут избраны и общенациональные управляющие. Относительно внутренней жизни у этих управляющих будут весьма ограниченные полномочия (в основном - законодательного характера). Так что заключать договорняков с Балогой будет некому. Если Балога попробует отделиться, к нему придет полиция и арестует его. Ибо Главный полицейский также будет соблюдать интересы тех, кто его избрал.

"Даже сейчас олигархи не понимают, что их зомби-консенсус вместе с обеспечивающими его договорняками тащит нас всех, их, в том числе, в пропасть."

Ага, понятно. Кочетков отводит таки удар от Порошенко, переправляя его (удар) на олигархов. Может быть, это сейчас и правильно.



"Детектор медиа"

- Эта история застала их врасплох. Атака на Онищенко точно не была спровоцирована или, по крайней мере, команда «Фас!» не исходила от президентской команды. Ему это было невыгодно по всем параметрам. Во-первых, Онищенко действительно выполнял довольно-таки грязную и тяжелую работу и нес финансовый груз, который он оценил в 50 млн долларов (со слов Онищенко). На многих этапах для Президента он был полезным - принимал участие в финансировании его избирательной кампании, он действительно проплачивал всякие нелицеприятные операции типа дискредитации «Народного фронта» и Яценюка и т. п. Плюс он участвовал, конечно, в подкупе и проплате голосования депутатов. Зачем Президенту лишаться такого инструмента и зачем Онищенко превращать во врага, учитывая, что он действительно всю эту информацию мог скрыть? А эта информация для Президента пока из всех его репутационных угроз - офшоры, Липецкая фабрика и прочее - эта угроза самая тяжелая. Кроме того, она усугубляется приходом к власти в США не Хиллари, а Трампа и наличием у Онищенко возможности общаться с администрацией Трампа каким-то образом. Поэтому понятно, что Президент не провоцировал.

- А кто?

- Я слышал от инсайдеров как минимум два варианта. Первый - действительно, из всех органов, НАБУ не является на 100 % подконтрольным Президенту. И это была инициатива Ситника и НАБУ против Онищенко. Возможно, каким-то образом к этому причастны Яценюк и «Народный фронт». Потому что понятно, что они потеряли многое из-за Онищенко и хотят сатисфакции - это видно, и сейчас они «на коне». Второй вариант, который озвучивается и самим Онищенко, - что без согласования с Президентом его окружение в лице Кононенко и Грановского пытались заполучить его бизнес-активы и бизнес-схемы получения денег на торговле газом. Пострадал в итоге Президент. Более того, претензии к нему Онищенко как раз не по факту того, что он провоцировал и назначил его врагом, сделав персоной нон грата, а что он в этой ситуации не защитил. Онищенко рассказывает, что был приглашен в кабинет, где ему было сказано: «Саша, не волнуйся - всё порешаем», - и в итоге был брошен. При этом, зная лично Президента, я понимаю, как это произошло. У Петра Алексеевича Порошенко стиль жизни и стиль работы - что-то пообещать и забыть. Многие думают, что Порошенко - прекрасный управленец, раз заработал денег и стал Президентом. Но те, кто более или менее встречался с его управленческой манерой, знают, что у Порошенко есть колоссальный недостаток - он не умеет делегировать полномочия, пытается заполнить все сам, а при такой нагрузке это невозможно. При такой загрузке он просто мог, условно говоря, не добраться до своих обещаний, чтобы выполнить их. Для Онищенко же это выглядело как в 90-х годах «кидок» - пообещал и не сделал. И теперь он мстит. Мстит, понимая, что потерял деньги и что его выбросили, его не защитили и т. д.

- А есть у Президента шансы выйти из этой ситуации достойно?

- Мое мнение - вариантов достойно выйти из этой ситуации у Президента нет. Давайте будем говорить честно. Я как специалист по пиару, информации и прочем, в отличие от прочих обывателей и политиков, не питаю иллюзий относительно того, что вся информационная игра зависит от умелого игрока. Их Величество Факты порой являются непреодолимыми. Президент действует ровно так, как действовали все президенты до него, скажем так, возглавляя, используя и координируя политическую коррупцию - это же факт, который нельзя скрыть. И дело же не в Онищенко и не в том, что он говорит, а в том, что это так и есть. И от этого факта уйти трудно.

Второе - всё будет зависеть не от Президента и его команды. Всё будет зависеть от того, действительно ли у Онищенко есть записи и документы, которые являются достаточной доказательной базой, сумеет ли он, невзирая на администрацию США, предоставить их публично. Тогда защититься будет очень непросто. По крайней мере, риск очень высокий.

- Каковы именно эти риски?

- Риск, например, импичмента очень высокий. Ситуация подвешена примерно, я думаю, до февраля. Потому что сейчас старая администрация Обамы не будет этого дела касаться - для нее это дело ушло. Трамп придет к управлению страной после 20 января. Понятно, что дело «Украина» у него не будет на первом месте. И только где-то к февралю у него встанет вопрос, что делать с Украиной.

И тут у нас не самые выгодные исходные. Первое - наш Президент и его Администрация умудрилась поддержать Хиллари, а не Трампа.

Более того, одно из самых доверенных лиц, которое будет точно решать, что делать с Украиной, у Трампа - это г-н Манафорт. Лучшего специалиста по Украине, чем Манафорт, в окружении Трампа нет, и он не склонен, я полагаю, к примирению с Порошенко. Г-н Манафорт имеет много вопросов к действующей украинской власти потому, что она активно пыталась вмешаться в кампанию Трампа и обвинить Манафорта в коррупции. Теперь они получат от Манафорта обратный ответ. Поэтому высока вероятность, что и пленки Онищенко могут быть использованы в игре по его отставке. Единственное, что спасает сегодня Президента, и серьезно спасает, - угроза со стороны России. Всё-таки он является легитимной властью. И второе - альтернативы Порошенко нет. Но если администрация Трампа найдет ему альтернативу, - то есть человека, на которого она поставит, то будет как в ситуации с Ющенко и Кучмой. Когда Кучма оказался нерукопожатным из-за дела Гонгадзе, появился Ющенко. На него была сделана ставка, и Кучма точно уже не мог пойти на третий срок. Единственное - он попытался как-то противодействовать, выбрав в приемники Януковича - пророссийского кандидата. Но мы помним, чем эта попытка закончилась - Майданом.

Таким образом получается, что Порошенко как бы «подвешен» и у него нет сейчас реальных форм защиты. Можно было бы броситься к русским, но мы же понимаем - это для него самоубийство. Поэтому ситуация очень и очень сложная. Без поддержки Штатов с реальным отсутствием поддержки внутри Украины, - а у Президента ее мало, он ее растерял, - у него очень шаткое положение.

- Как бы вы оценили коммуникацию по этой теме с обществом и СМИ представителей БПП, провластной коалиции, оппозиции?

- Я об этом уже немного сказал. У них есть несколько линий. Во-первых, сообщается, что Онищенко раньше был функционером, а теперь предатель Родины. Это позиция слабая - обвинять человека, который серьезно атакует власть; ведь все понимают, что обвинение надуманное и является формой защиты «пойманной на горячем» власти. Это первое, что мы слышим от власти. Второе - я слышал Президента, который очень слабо комментирует: «Пусть приезжает сюда, если он честный человек». То есть явно видно, что у Порошенко нет стратегии поведения и общения с обществом в объяснении этого вопроса. Все, что они делают, - это пытаются игнорировать. Это худшая из стратегий. Но, с другой стороны, я понимаю, что пока он на это обречен.

Они не ожидали, что Онищенко окажется способным на серьезное информационное сопротивление, что он уедет не в Россию, а в Британию, которая всегда защищает беженцев; и это показывает, что он точно не на 100% пророссийский предатель. И никто не рассчитывал, что Трамп победит и что у него будет такой вот Манафорт. Вот вся эта схема не просчитана, и Администрация по сей день не готова адекватно реагировать

- Что несет этот скандал в целом обществу и стране?

- Нам сегодня важно иметь международную поддержку, и США является флагманом этой поддержки. Мы четко понимаем, что из-за отсутствия контакта мы многое теряем. Говорят, что Президент Порошенко в этой ситуации даже не приглашен на инаугурацию. Причем Трамп, скорее всего, встретится с Путиным раньше, чем с Порошенко. По идее, все должно быть наоборот - встречаются сначала с теми, кто требует помощи. То есть, грубо говоря, Украина из-за Порошенко может просто не получить необходимой поддержки США. Второе - политический кризис. Но если в других странах существует легитимный выход, например, Уолтергейтский кризис закончился добровольным уходом в отставку Никсона, то у нас такой традиции нет. Всё это, к сожалению, Украину ставит в очень нехорошую позицию. Потому что в такой ситуации возможна и агрессия Путина, если будет нелегитимность Президента; и парламентский переворот, когда большая часть депутатов восстанет против Порошенко и попытается объявить ему импичмент; и выход на улицу людей, потому что точек кипения у разных политических сил достаточно. В общем, всё это нехорошо.

Лена Локоша для «Детектора медіа»

Цитую звідси

"Дуже смішно спостерігати за тим, як представники української політичної еліти і чесної журналістики роблять круглі очі з приводу заяв народного депутата Олександра Онищенка."

Погоджуюсь! Вони досі не зрозуміли як працює авторитарна система. Як би та ж Тимошенко управляла Радою (якби її обрали Президентом)? Тільки батагом і пряником. А може вона нею не управляла б? А як же вона тоді досягала б своєї мети? В авторитарній системі за все відповідає Президент, отже, він має всіх строїти.

"Проблема України не тільки в тому, що велика частина її громадян все ще не може подорослішати. Це не вина, а біда наших співвітчизників, розбещених десятиліттями радянської безвідповідальності і все ще не готових зрозуміти, що майбутнє України залежить від них і від їхньої тверезої реакції на події, а не від того, що їм вдасться, нарешті, знайти доброго дядю, який виплатить їм зарплати з пенсіями і дасть можливість жити добре."


Саме так! Дорослі громадяне покладаються на себе, а не прагнуть зробити сильнішою і чеснішою "державу", тобто - Печерську верхівку авторитарної системи управління.
Далі про усунення Яценюка.


"Цілі цієї кампанії для влади теж добре відомі. Головна - це ліквідація дуалізму влади на користь президента країни. Не тільки на користь президентської адміністрації, але і політичної партії, яку глава держави нашвидку сколотив перед парламентськими виборами. Цю мету, між іншим, практично досягнуто. Після відставки Яценюка посада прем'єра перейшла до представника БПП і глава держави має куди більший вплив на поточні процеси, ніж це було за Яценюка. Але посилення впливу - це ще і збільшення відповідальності."

Порошенко вчинив логічно. Дуалізм лише послаблює управління в авторитарній системі. Послаблення не підходить не лише Порошенко, а й країні, адже йде війна. А відповідальність (авторитарна ж система!) все одно вся лежить на Президенті.

Онищенко - паскуда. Він мститься Порошенку, хоча розуміє, що той не міг інакше чинити.

Саакашвили - не дуже розумна людина, яка сподівається підняти свій світовий рейтинг успіхами в Україні. Але в Україні авторитарна система завершує своє існування. І от, на її падінні Міхо сподівається зробити власний успіх! Дурень.

Тимошенко марить здійснити власний політичний проект - заапгрейдити болід "Україна" і показати клас на світових перегонах. Така заповзятість теж не свідчить про мудрість політика. Як казав К. Прутков, "бывает что усердие превозмогает и рассудок".


"Порошенко був просто зобов'язаний триматися за Яценюка обома руками, кинути на підтримку кабінету і прем'єра весь свій авторитет і повноваження глави держави. Але він вважав за краще отримати додатковий контроль. І в результаті, як це вже не раз було в українській історії, поставив під сумнів ефективність самого президентського інституту."

Портніков, не ганьбись! Порошенку видніше, як тримати управління. Не забуваймо і про Авакова, який посилює свій вплив через автономізацію поліції. Корд-Беркут може стати його власною армією. З заміною Яценюка на Гройсмана послабла позиція і Авакова.

Віталію, Ви теж не бачите варіантів, тому що залишаєтеся трохи совком. Ніде і ніколи Ви не наголошували на тенденції переходу від авторитарії до демократії. Ви не розумієте, що демократії без самоврядування не може бути. А якщо немає демократії, то головному авторитару видніше.


Надія з сайту Вітьків



Керівництво країни стоїть між деградуючою мафіозною клановою системою і громадянським суспільством, яке тільки постає. Порошенко не має власної героїчної стратегії, він всього лише опікується швидкістю процесів - як тільки деградація авторитарної системи стане реальною загрозою для самого Порошенка (його сім'ї, статкам, життю), з того моменту Президент приступить до пришвидшеної ліквідації цієї системи. Але поки деградація відбувається без загроз особисто Порошенку, він буде утримувати швидкість перетворень на найнижчому рівні.

Якщо небезпечний для особисто Порошенка рівень деградаціі авторитарної системи таки дійсно буде досягнуто в каденцію Петра, то можна припустити два сценарії подальшого розвитку подій:

1. Президент запроваджує адміністративну реформу і передачу функцій управління внутрішнім життям країни на рівень громад.
Тут він знайде підтримку у активістів типу Савченко. Всередині силового блоку розпочнеться справжня війна, причому не лише між окремими підрозділами блоку, а й всередині кожного з блоків (між "старими" і "новими" прошарками силовіків). Впродовж цієї внутрішньої війни увага силовиків до суспільства і бізнесу послабне, отже в цей проміжок часу складуться сприятливі обставини для становлення самоврядування і громадянського суспільства.

2. Президент запроваджує диктатуру (надзвичайний стан чи військовий стан).
Диктатура влаштує верхівку авторитарії, армію, МВС, СБУ, ГПУ. Можливо, саме під час диктатури будуть нейтралізовані олігархи. Напевно буде нейтралізована громадянська опозиція. Порошенко стане піночетом.

Який сценарій виявить більшу свою вірогідність, до того з них і схилиться Порошенко.

ПС

Ось знайшов пост Богдана Яременко до п.1:

Доля України сьогодні залежить лише від її громадян

Ігри влади навколо е-декларування, які окрім зриву виконання міжнародних зобов'язань вперше висвітлили недовіру між президентом та прем'єром.
Протистояння НАБУ та ГПУ з СБУ.
Публічні сварки Насирова з Марушевською.
Ситуація з Монтян, яка на камеру привітала окупацію України РФ та публічні страти українських правоохоронців і далі насолоджується свободою пересування.
Неспроможність отримати впродовж року кредити МВФ.
Неспроможність вивести впродовж двох з половиною років з піке вітчизняну економіку та перекладання економічної відповідальності за свою нездалість владою на громадян у вигляді підвищених більше необхідного тарифів (очевидно як інструмент фінансової компенсації оліхархам).
Неспроможність влади повернутися в правове поле країни, в тому числі існування поза законом правлячої урядової коаліції.
Відсутінсть послідовності та будь-якої зваженої політики щодо держави-окупанта і тимчасово окупованих територій.

Цей ряд нескінченний. На жаль.
І, на жаль, свідчить він про одне - українська держава в частині функціонування системи української влади, як інструменту управління суспільними процесами та забезпечення розвитку держави та благополуччя народу, остаточно припинила своє існування.
Агонія ще якийсь час триватиме, але симптоматику смертельної недуги не помітити можуть лише невиправні оптимісти та романтики.

Тим більша відповідальність на нас - громадянах. Тепер вже остаточно доля цієї країни залежить лише від нас. А протистоять нам не лише росіяни і російська держава (це найслабший з наших ворогів). Але багато в чому і країни Заходу, а найбільше - вітчизняна бюрократія та політичний клас.

Буде боляче.

**************************

"Лише від нас ..." А в який спосіб? Пан Богдан не знає. І зізнається в цьому в наступному його пості, яким я ілюструю варіант 2:

Коли зовсім припікає і в моменти зневіри я, як думаю і багато українців, починаю «пускати пару»: а хоч би який «чєлавєк с ружжом» прийшов і пройшовся по Печерських пагорбах! Але...

Захопити три-чотири будинки на Печерську - це не проблема. Тим, більше, якщо штурмуючі пояснять охороні свої мотиви, і хто вони, то, думаю, ніхто ті будинки і обороняти не буде.
Проте «романтика» збройного перевороту - військові машини, наряди солдатів та офіцерів, які звозять на обнесені колючим дротом стадіони, сотні чи тисячі поганих корупціонерів, казнокрадів, брехунів і популістів - все це за день-два закінчиться.
А далі почнеться... А все те саме, що було і до перевороту. Відсутність політичної системи, що чує громадянина, відсутність можливості довести свою правоту в суді, непрацюючі суспільні ліфти, олігархічна економіка.
Хіба культ грошей заміниться культом сили. Все інше буде незмінне, і потрібно буде вирішувати, що робити з економікою, політикою, соціальною сферою.
Путчисти не вивезуть і не перепрацюють за нами наше лайно краще, ніж ті, хто це робить зараз. І не нагодують країну більше.
І закони, чи то пак накази, які вони видаватимуть негарантовано матимуть вищу якість. А головне, хто їх (ці накази) виконуватиме? Можливо, страх і буде якийсь час стимулювати виконавців трохи більше. Але як довго і наскільки?
І як засвідчив турецький досвід, розвивати країну путчистам доведеться щонайменше у перший період в умовах міжнародної ізоляції.
Тому немає перспектив у військовому перевороті в Україні. Не впевнений, що є і готові до цього військові.
І шлях у нас один - тяжка робота і постійна готовність до протестів, чіткі вимоги до влади, і готовність брати участь в їх реалізації. Створення нових партій, громадських рухів. Це довго. Це марудно. Це не дає результата негайно.
А що дає? Ну, точно не військові перевороти.

Джерело: Facebook


Отже, пан Богдан не знає, що дає результату. А мабуть же ж вивчав європейський досвід ..
Що стосується військових переворотів, то вони не потрібні, адже Президент, коли грунт під ним захитається, просто проголосить військовий (дякувати Путіну) чи надзвичайний (як Путін втече) стан. І буде той самий переворот, адже надзвичайний стан здіснюватимуть силовики.

Profile

vcartes

July 2017

S M T W T F S
      1
2345 678
910 111213 1415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 12:50 am
Powered by Dreamwidth Studios