Отже, робимо стислий аналіз двох автократій - Росії і України. Спочатку проголосимо спільні ознаки, а потім перейдемо до відмінностей.

1. Дещо про клас "Пострадянська автократія"

Тут "клас" має системний зміст як група елементів. Елементи мають ознаки. Клас ідентифікується тими ознаками своїх елементів, значення яких співпадають.

Аналізуючи країни з цього класу можна виявити такі структурні складові в кожній країні:
- система управління
- бізнес
- населення

Система управління схожа на феодальну. Є найбільший суверен, від якого беруть початок всі управлінські ієрархії: силові (МО, СБ, МВС, ГП і т.д.), адміністративні (область, місто, район), фіскальні, медичні, освітні і т.д. Формально деякі з вертикалів починаються з КМ, але КМ, як і парламент, має діяти узгоджено з АП.

Кожний феодал, дотримуючись принципу лояльності до Президента і системи, може отримувати свій дохід зі свого феоду чи то через схеми виводу бюджетних коштів на підконтрольні фірми, чи то збираючи данину з бізнесів свого феоду. Можливість збагачуватись з посади становить провідну мотивацію для збереження стабільності автократії. Саме на таких принципах була утворена пострадянська автократія і цей квазіфеодальний устрій системи управління відтворюється раз в пять років.

Чи може автократія функціонувати на інших принципах? Скажімо, - на принципах чесного виконання службових обов'язків, непідкупності і професіоналізму? З якого дива? А, суспільство вимагає. 

Тобто, наше патерналістичне суспільство замість щоб влаштовувати власне життя в своїх містах і селах всю енергію спрямує на роботу з системою управління, схиляючи її функціонерів забути навіщо вони, через сплату за вхід і через знайомства, продерлися на посади феодалів різних калібрів, і щоб вони, злякавшись невдовольства суспільства, відмовились від намірів "піднятись" щоб нарешті почати жити "як люди"?

А, треба всіх старих поганих функціонерів замінити на хороших нових? Було б цікаво подивитись що з цього вийде через рік-два. Якщо, звичайно, буде знайдено спосіб такої глобальної заміни поганих на хороших.

Бізнес. За автократії процвітає той бізнес, який підгодовує вертикалі системи. Краще за всіх почуваються ті, хто робить свій бізнес разом з СБ, МВС, ГП і фіскалами. А ще ж є АП, ВР/Дума і КМ. Щоб годувати таку кількість "управлінців", треба мати чималі надприбутки. І великий бізнес (клани) їх має. Система сама зацікавлена у тому, щоб великий бізнес мав постійні і надійні надприбутки. Малий бізнес є ворожим до системи тому що він продукує середній клас, а середній клас потребує демократії. І тому в автократії малий бізнес знаходиться в пригніченому стані.

Отже, автократія як бізнес-політична система має достатньо стійкий устрій, скріплений потужними мотиваціями феодалів і патерналізмом населення. Тому автократія буде триматися до останньої можливості.

Населення. Пострадянське населення складається з двох частин: патерналістичної (більшість) і самоврядної (меншість).
Перша частина населення ходить на вибори і раз у п'ять років легітимізує автократію. Отже, патерналізм, поряд із потужними мотиваціями для системи управління і великого бізнесу, є основою стійкості автократії.
Самоврядна частина населення складає меншість, але саме вона працює на провідну тенденцію - заміну автократії на демократію.

2. Особливості російської автократії

Система управління. Є символічним те, що резиденція Президента РФ досі перебуває за високими стінами Кремля. Московська традиція полягає у від-окремленні царя від підданих.
За іншою традицією царів в Московії вбивали. Чи то наближені, чи то віддалені.
Якщо шукати в цих традиціях якусь історичну логіку, то можна дати таке загальне пояснення - в Московському царстві не було механізмів зняття критичних напружень, окрім вбивства царя. Адже цар був і джерелом управління, і посередником між потужними групами впливу.

Ну, як би там не було, а уявити становлення в Московії демократичної системи управління в найближчі 10 років я не можу. Тобто, автократія виглядає там безальтернативним устроєм країни. В цьому сенсі московській автократії нічого не загрожує.

Зважаючи на таку стійкість московської автократії можна було очікувати від Кремля традиційно агресивної політики на міжнародній арені. Агресивна політика може бути успішною, якщо вона є цілісною. Йдеться про взаємну узгодженість всіх аспектів зовнішньої активності. Саме забезпечувати таку узгодженість є головною функцією московського Президента.

В останні 15 років Кремль насичував "русским духом" весь світ. Допитливий громадянин намагається збагнути ті споконвічні мотивації, які штовхають Московію до "захоплення свтіу" в свій полон.

За моїм уявленням, Московія, з її традиційною автократичністю, не є самодостатньою країною. Вона є країною-паразитом, який може стабільно існувати лише в симбіозі з найбільш потужними організмами світової спільноти. Тому московських царів зовнішній світ цікавив набагато більше, ніж свій внутрішній світ.

Відчуваючи себе великим паразитом московська автократія розвинула в собі ті якості, які найбільш сприяли утворенню симбіозу "паразит-хазяїн". Це, по-перше, бажання сподобатись будь-що. Це, по-друге, спонукаюча агресивність. І по-третє, це вражаюча підступність.

Чим більше в світі є "друзів Росії", тим слабкішим є спротив проникненню паразита в потоки і депо хазяїна. І Московія завжди витрачала достатньо коштів на утримання "любові світу до Росії" на необхідному рівні.

Якщо в світі набирали силу тенденції обмежити можливості Московії для технологічно-фінансового паразитування, Московія нагадувала Заходу, що (завдяки допомозі того ж таки Заходу в попередні десятиліття) вона має досить сил, щоб змусити Захід "поважати Росію", тобто, - не заважати їй користуватися тими новими можливостями, які той таки Захід продукує шаленими темпами. Звичайно, дієвим інструментом впливу Московії на ставлення до неї Заходу завжди були її військові сили .

Саме зараз Московія демонструє спонукаючу агресивність. До чого Кремль спонукає Захід? До розділення світу між США, Китаєм і РФ на сфери впливу? Ну, намагання відхопити собі зону впливу в Росії було завжди. Росія потребувала "друзів" по всіх закутках світу (для "своїх" голосів в ООН, для створення "гарячих точок", для впливу на той чи інший регіон) щоб зашкодити розповсюдженню в світі демократичної зарази. Адже США втягували слабких "країн-демократів" в сферу своїх інтересів.

Та слід мати на увазі, що така геополітична гра потребувала великих коштів і ресурсів, отже була під силу лише достатньо розвиненим країнам. Росія ж, як перманентна автократія, без допомоги Заходу втрачала можливості до розвитку. Отже, щоб в клубі "великих" ділити сфери впливу, РФ потребує технологічного і інфраструктурного оновлення. РФ потребує міждержавних угод з США щодо фінансового забезпечення масштабних проектів модернізації відсталої Росії. Якщо такої модернізації не станеться, то в РФ занепад спровокує її розпад.

Тому Путін розпочав масштабний процес спонукання Заходу до "дружби" з РФ. З кожною відмовою Заходу дружити з РФ Путін відповість підняттям ставок. І так буде тривати аж поки Захід вирішить зупинитися і погодитись на "дружбу", адже демократичний Захід  на світову війну добровільно не піде.

Отже Росія, після страхіть "передвоєнного стану" раптом отримає не лише мир, а й дружбу з Заходом і великі надії на процвітання. Російське населення опиниться в стані ейфорії.

Такою є стратегія-тактика Путіна, на моє уявлення. Він діє виважено і послідовно в зазначеному напрямку. А вся автократична система управління РФ має працювати на план Путіна.

Бізнес. І не лише управлінські вертикалі РФ працюють на підтримку Кремля, а й російський бізнес також бере в цьому участь. Адже бізнес в Росії не є вільним і самодостатнім, він є дозволеним Кремлем. А великі корпорації, такі, як "Газпром", взагалі є підрозділами Кремля.

Населення. Патерналізм населення Росії має багатовікові традиції. Лише Московія ("Золоте кільце"), де в помітних кількостях давно вже існує трудовий середній клас, може стати зоною становлення демократичної тенденції.


3. Особливості української автократії

Система управління.
"Державність" як спосіб існування етнічної спільноти (чи конгломерату етносів) в свідомості українців складається з фрагментів. По-перше, це є гетьманщина, по-друге, УНР, по-третє, Польське королівство, Російська імперія і Австро-Укгорська імперія, нарешті (і найактуальніше) - Радянський союз (не дарма ж перші три (а можливо і чотири) наші президенти були членами КПРС).
Отже, першими українськими державниками були комуністи-соціалісти ("група 239"), а їхніми конкурентами були радянські десиденти. Ні ті, ні інші (як і населення)  не мали уявлень про інший спосіб життя, ніж авторитарний. Боротьба йшла за колір авторитаризму - червоний чи жовто-блакитний.

Врешті переміг жовто-блакитний (невмирущі традиції виживання українців) - склалася олігархічно-кланова жовто-блакитна (навіть Янукович заговорив українською) авторитарія.

Та з підняттям добробуту за часів Кучми (утворився трудовий середній клас) постав запит на впорядковання добробуту в дусі свободи і справедливості. Форми активності суспільства для задоволення нового запиту утворювалися з тих фрагментів пам'яті, в яких існували взірці боротьби за свободу в усіх розуміннях (національне визволення, позбавлення соціальної несправедливості).

В суспільному русі утворилися окремі течії, які іноді діяли узгоджено проти "влади" ("Україна без Кучми!"), тобто - проти держави як носія автократії.

Тобто, в свідомості українців поступово затверджувалося уялення про "державу" як про ворога суспільства. Волелюбний український народ за практично відсутнього московського управління двічі спромігся на "антивладні" (фактично - антидержавні, адже джерелом "влади" був державний рівень управління - Печерськ) виступи.

Парадоксом виглядає така обставина: українці (навіть майданівці) не помічали антидержавницького характеру обох Майданів (04-го і 13-го років), як і не усвідомлювали вони антидемократичності (автократичності) української системи управління.

Тут виникає навіть певного ступеня когнітивний дисонанс: патріотично налаштований українець до назви "Україна" приставляє іменник "держава", ніколи - "країна", при тому тримаючи рейтинг печерської "влади" на гранично низькому рівні.

Тобто, "державу Україна" патріот шанує, а "державну владу" - ні.. Пояснення дисонансу є простим: під "владою" патріот розуміє конкретних посадовців, а не систему управління. А під "державою Україна" патріот розуміє країну, яка є представником народу України.

Простіше кажучи, для патріотів "державою Україна" є  віртуальна народна держава, яка на відміну від реальної автократичної держави достойно виглядає на світовій арені. Слава Україні!

Отже, маємо погодитись, що "держава" постає в двох іпостасях:
- як державний (найвищій) рівень в системі авторитарного управління
- і як представник країни "Україна" на міжнародній арені.

Особою, що репрезентує державу, у нас є Президент, отже, Президент виконує подвійну функцію:
- очолює авторитарну систему управління і
- репрезентує країну-державу на міжнародно-міждержавному рівні

Виконуючи таку подвійну функцію Президент спирається на керованість своєї автократії. Це означає, що всередині країни без його участі не може бути прийнято жодного важливого для держави-в-цілому (як для гравця на міждержавному рівні) рішення.

Керованість авторитарної системи управління забезпечується устроєм системи управління і алгоритмом її інсталяції.

За існуючим устроєм системи всіх її управлінців (до самого низу) призначають під патронатом Президента. За існуючим алгоритмом інсталяція системи починається з всенародних виборів Президента. Обраний Президент починає процедуру кадрового заповнення системи (призначення великих і малих феодалів).

Завдяки такому устрою і такому алгоритму інсталяції системи всі призначенці відповідають перед тим, хто їх призначив (і хто може зняти з посади). Таким чином забезпечується керованість системи з боку АП і особисто Президента.

Населення. Оскільки більшість виборців пострадянської автократії потребують патерналізму, то вони на посаду Президента завжди оберуть "системну" особу, яка гарантуватиме продовження патерналізму.



Половина населення погодиться на націоналістів, друга половина буде проти.

Націоналізм

Націоналізмом є такий тип ментальності і активності, який спрямований на підняття статусу свої нації на міжнаціональному рівні стосунків, на просуванні інтересів своєї нації.

Разом з тим, націоналізмом є технологія самоідентифікації населення країни, тобто, - технологія перетворення диспергованої сукупності людей в консолідовану спільноту, яку називають "нацією".

Україна складається з двох половинок: українського етносу і решти населення. Серед решти є етнічні кластери з достатньою самоідентифікацією, але більшість решти є етнічно невиразною.

Природно, що утворювачем української нації (з населення на території України) випадає бути українському етносу.

Два гучних акти утворення нації на стовбурі українського етносу ми спостерігали в 2004-му і 2013-му. Майдани дозволили кожній складовій процесу утворення української нації усвідомити свою роль і своє місце всередині цього процесу.

Процес утворення сучасної української нації не дійшов своєї мети - утворення успішної країни. Ознакою успішної країни є існування в ній громадянського суспільства.



звідси

"На думку розвідки, головною метою Росії був "підрив віри суспільства в демократичний процес США, спроба очорнити держсекретаря Клінтон (екс-глава Держдепартаменту США Гілларі Клінтон балотувалася на пост президента від демократів і вважалася фаворитом гонки. - Ред.), щоб підірвати можливості для її обрання"."

На мою думку, головною метою Путіна було обрати Трампа, тому що Трамп підходить для гри Путіна. 

Гра Путіна полягає в тому, щоб схилити США до того, щоб:

- завершити протистояння реабілітацією Путіна
- не заважати Путіну поглинати Україну
- визнати Крим російським
- підписати договір про мир-дружбу-любов (скорочення озброєнь і т.і.)
- і нарешті приступити до модернізації РФ

Трампа схилити можна, якщо вміло вести гру, частиною якої є вже майбутній держсекретар. Якщо конгрес США буде чинити опір Трампу, це теж піде на користь Путіну, адже поле для гри збільшиться.

Якщо мирна гра з Трампом не дасть результатів, то Путін зможе перейти до військового варіанту, тобто - до підняття ставок аж до застосування тактичного ядерного заряду. Європа від страху всереться, а Трамп, щоб всіх ще більше залякати, трохи пограє м'язами, а потім, щоб всіх заспокоїти, піде на "розрядку напруги", задовольнивши умови Путіна.

Всі будуть задоволеними, а незрозуміла Україна продовжуватиме свою війну з Путіним один-на-один. А потім оголосить ОРДЛО тимчасово окупованою територією і війна завершиться.

З Клінтон у Путіна не вийшло б успішної гри. Адже Клінтон неможливо завести на підняття ставок. Вона розуміє, що час грає проти Путіна, отже, залишається не загострювати аж занадто стосунки з Пу і все прийде до краху Путіна.

звідси

"Путін воює з Америкою, а не з Україною. І його перемога над Америкою буде полягати не в "нейтралітеті" України, а у відтворенні Російської імперії і її зони впливу хоча б в радянських кордонах "

Тут те ж саме - перемогою для Путіна буде мир-дружба з США, за умови, що США візьмуться за технологічну модернізацію РФ. За станом речей на сьогодні, РФ не здатна поводитись як імперія. Хіба що - під час підняття ставок.

Ну, а Україну, звісна річ, Путін не може просто так відпустити.



Від Заходу РФ потребує чергової кампанії по технологічній модернізації РФ, а від України РФ потребує загального з Росією історичного коріння. Разведення коренів України і Росії зруйнує всю ідеологічну міфологему руського міра. Що прискорить розпад імперії.

Можливо, з точки зору Кремля, головним завданням нового Донбасу в складі України буде проштовхувати ідею про загальне історичне коріння.
Єдина конкурентноспроможна галузь бувшого СРСР і його наступниці РФ була і є ВПК. Більше того, ЗС РФ є єдиним і ефективним аргументом РФ у її світовій грі. Тому РФ, поки вона сподівається на "ще пожити", буде цим інструментом користатися.

РФ зараз просто не може відмовитися від своєї єдиної козирної карти. Тому Заходу і Україні, поки вони не підняли білий прапор, не можна сподіватися на мирний вихід з поточної кризи. РФ буде козиряти до останнього.

Єдиною альтернативою горячій війні є війна холодна. Тобто Захід має суттєво збільшити витрати на війну і повернутися до риторики Рейгана.

Якщо Захід цього не зробить, Україна постраждає першою. Путін не буде захоплювати Україну. Він лише Зайде в Київ, зруйнує Майдан і піде в Новоросію. Знищивши при тому український ВПК і більшу частину ЗСУ.

********************************

Маю визнати, що у РФ є ще дві козирні карти - спецслужби і спецфінанси. Про це нагадує Financial Times


Кремль заохочує іноземних сепаратистів, щоб покінчити із Заходом – Financial Times

Наше громадянське суспільство демонструє кволість і неспроможність взяти на себе відповідальність за все ключове, що відбувається в країні.

Завдяки цій обставині ніхто не заважає авторитарній системі управління демонструвати її власну неспроможність і разом з тим - її тотальну мафіозність.

У авторитарії немає внутрішніх ворогів і тому їй нема кого звинувачувати в фінансовому дефолті, який насуває. Отже, авторитаріям з самої верхівки державного рівня не залишається нічого, окрім як позбавлятися своїх повноважень і разом з ними - відповідальності.

І ця тенденція - добровільне зменшення державним рівнем фінансових потоків керованих на державному рівні - викликає в системі мафіозних конгломератів спротив. Ми спостерігаємо лише верхівки айзбергів конфлікту, такі, як сутичка між ГПУ і НАБУ, як відмова від видачі атестатів безпеки для е-декларування.

Авторитарна система розщеплюється - тонкий прошарок на її верхівці (Президент, ПМ, і афільовані з ними) намагається діяти у відповідності з тенденцією переходу від авторитарії до демократії, щоб зберегти за собою позиції в системі управління, а разом з ними зберегти і свої статки. Решта системи розуміє, що вона не матиме гарантій при падінні авторитарії і ця решта чинить скажений спротив, гальмуючи процес руйнації системи.

Темп руйнації авторитарії визначають американці, від яких залежить зовнішня фінансова підтримка системи. Також впливають і росіяне, які своєю активністю на Донбасі утримують внутрішні конфлікти в нашій системі на рівні повільних трансформацій.

Але за наступні рік-два перебування конфлікту Україна-РФ в глухому куті в нашому суспільстві має визріти впевненість, що для України шляхом у майбутнє є шлях самоврядування і перебудови всієї системи управління. Посланцем з майбутнього виявилася Надія Савченко.

Етап деградації державного рівня завершується. За ним має пройти етап деградації системи місцевих Рад, які є осередками провінційних мафій. Після деградації всіх рівнів авторитарної системи, управління почне розбудовуватись від громад і повітів.

І тоді всі із здивуванням дізнаються, якою заможною є Україна.

Понять душу ватника

Vip Александр Скобов (в блоге Свободное место) 05.05.2016

59
Реклама

Понятие "ватник" не имеет четкого определения. Да и содержание его весьма расплывчато, изменчиво. И тем не менее это объективная реальность. Мы живем среди ватников. Рассуждать о том, что подобное использование данного термина несправедливо по отношению к известному предмету одежды, много лет спасавшему от холода миллионы людей, поздно. Этот термин прижился.

Сами ватники, начавшие использовать это понятие в качестве гордого самоназвания, попытались придать ему "антибуржуазное" звучание. Мол, ватник - это представитель простого народа, социальных низов, противостоящий зажравшейся элите. Подобно советским людям еще добрежневской эпохи, он не просто не имеет доступа к "буржуазным излишествам", но и не стремится к ним. Он патриотично готов довольствоваться немногим. Для него это идейно мотивированный образ жизни.

Однако ни гёзов, ни санкюлотов из ватников явно не получилось. И дело не только в том, что наиболее выразительные образчики ватников наблюдаются в социальных слоях уж всяко не ниже среднего. Отсылка к образам советской эпохи - это не обращение к ее аскетической самоотверженности. Это обращение к ее принудительности, нетерпимости, великодержавности. В самом общем виде под словом "ватник" сегодня подразумевают туповатого и агрессивного кондового шовиниста, империалиста и ксенофоба, безоговорочно преданного действующей власти.

Но и это в значительной степени упрощение. Вот, например, интеллигентная, образованная, умная и талантливая учительница литературы, не страдавшая ни ксенофобией, ни особой любовью к начальству, но ставшая крымнашисткой. Когда говоришь ей, что Россия вероломно нарушила свое обязательство уважать территориальную целостность Украины, она не моргнув глазом отвечает: "А ты что, всерьез веришь, что в твоей Америке не подтасовывают результаты выборов?" Часто ватникам приписывают не поддающуюся рациональному объяснению, ставящую в тупик алогичность. Есть ли какая-то логика в этом неистребимом совковом "а у них зато негров вешают"?

Среди наших либералов широко распространено ложное представление о том, что ватник слепо верит "зомбоящику". Отсюда делается не менее ошибочный вывод: мол, стоит поставить во главе федеральных телеканалов правильных парней - и можно будет легко и быстро перевоспитать ватника. Эти заблуждения связаны во многом с тем, что в своей значительной части отечественные либералы являются приверженцами концепции "просвещенного авторитаризма".

На самом деле любой информации ватник доверяет весьма избирательно. То есть верит ровно в то, во что верить считает правильным и выгодным. Иначе невозможно объяснить, почему он категорически отметает альтернативную информацию, которая со стопроцентной очевидностью опровергает то, во что он верит. Например, в деле Савченко, в котором жульничество следствия и суда очевидны стопроцентно. В конце концов, ватник достаточно наслышан и о лживости телепропаганды, и о, мягко скажем, нечестности российских следователей и судов. Часто не просто наслышан, но и сталкивался лично.

Характерно, что в своих откликах на дело Савченко многие ватники вообще обходят вопрос о достоверности выдвинутых против заложницы обвинений. Им это неважно. Достаточно того, что Надежда Савченко - враг, который воевал против "наших". И пропагандистская ложь, приписывающая врагу выдуманные преступления, и расправа над врагом с помощью превращенного в издевательский фарс "суда" - все это просто средства ведения войны.

Суд для ватника не более чем одно из средств ведения войны. То есть, ватник вообще не воспринимает суд как средство установления истины. Именно потому, что он достаточно осведомлен о степени честности отечественных судов. Просто ватник убежден в том, что суды везде такие же. Как и в том, что итоги выборов подтасовывают тоже везде.

Корни этой беззаветной веры ватника - в той самой "особой русской ментальности", сформированной суровыми историческими условиями, требовавшими не заморачиваться, когда для выживания надо поработать локтями. Не заморачиваться, когда надо пройти по головам, солгать, предать, донести, смолчать, когда те, кто сильнее тебя, бьют и унижают другого человека. Смолчать, когда бьют и унижают тебя.

Нынешний ватник - потомок тех, кто столетиями унижался перед баскаком, барином, урядником, партийной шишкой. Он и сам успел вдоволь поунижаться перед работодателем, перед бандитом-рэкетиром. Он раб, трус и конформист, неспособный пожертвовать хоть чем-то ради правды, справедливости, сострадания. Он в принципе неспособен отстаивать собственные права и интересы перед более сильным. Он компенсирует это непреодолимым желанием нагнуть того, кто слабее. Или оказаться на стороне более сильного, который будет нагибать других как бы и от его имени. Даже если этот более сильный постоянно нагибает его самого. Сам ватник будет ощущать, что это он вместе с сильным нагибает других. Галантерейщик и кардинал - сила! Парижский галантерейщик эпохи патерналистского абсолютистского режима - такой же "ватник". Просто у нас эта эпоха несколько подзатянулась.

Именно потребность в компенсации чувства собственной ничтожности заставляет ватника с пеной у рта доказывать другим, но в первую очередь себе, что везде так и все такие. Сознавать, что тебя тупо обсчитали на выборах и гоняют по разнарядке как скот на путинги просто потому, что ты трус и конформист, нестерпимо. Нет, так везде устроена жизнь, суть которой в том, кто кого нагнет. И сопротивляться этому бесполезно. И в вашей Америке подтасовывают результаты выборов. И суды там так же выполняют политический заказ. И права никакого на самом деле нет. Это инструмент манипуляций в руках сильных и ловких, с помощью которого они разводят лохов.

Сказать, что сознанию ватника присуще пренебрежение к праву, - это не сказать ничего. Сознанию ватника присуща агрессивная ненависть к самому слову "право". Когда ватник слышит это слово, он точно знает: его хотят надуть в особо циничной форме. И воспламеняется непреодолимым желанием сделать именно это с теми, кто "впаривает" ему про право. В этом "ватника" можно понять. Его действительно как-то раз цинично надули. Сравнительно недавно. При жизни нашего поколения.

Те, кто это сделал с большой выгодой для себя, любят порассуждать про то, что другого ватник и не заслуживал. А еще про утопичность попыток поломать эту нашу вечную матрицу. Сколько ни вали Медного Всадника, сколько ни разрушай созданную ватниками государственность, они обязательно воспроизведут ее снова. И она опять будет основана на архаичных феодально-племенных отношениях, опять будет деспотически-самодержавной и агрессивно-имперской. Поэтому не надо дергаться.

Не верьте этим людям. Гоните этих людей. Они хотят развести нас, как они уже развели ватников. Чтобы поломать "ватную" матрицу, надо раз и навсегда отказаться от попыток обмануть кого бы то ни было. В том числе и ватников. Не надо подстраиваться под ватников. Не надо утешать ватников тем, что не они виноваты, что такие. Что они жертвы. Ватникам надо честно сказать, что они ватники.

Попередній період становлення економіки можна назвати "запровадженням приватної власності".
Великий бізнес постав на гігантах радянської доби, яких косметично відремонтували і дещо впорядкували. Докорінної перебудови ці гіганти не зазнали. Отже, наближається час їхньої деморалізації і виходу за межі рентабельності.
Що б там далі з гігантами не відбулося (закриття чи велика модернізація), воно буде мати тяжкі наслідки для всіх (безробіття, збільшення всіх дефіцитів). Отже, справи великого бізнесу відгукнуться соціальним напруженням.

Малий і середній бізнес має певні перспективи лише в межах аграрного сектору. Поки що має. Адже великі капітали всередині і назовні не випустять з кола їхніх інтересів українське золото - землі. Внутрішній капітал, маючи певні інфраструктурні переваги перед зовнішнім, поступається зовнішньому у фінансовій частині. Отже, мораторій на продаж земель с-х призначення буде тривати до тих пір, поки внутрішній великий капітал не постане готовим до великого земельного присвоєння. Накопичення "земельних" капіталів також відбувається за рахунок добробуту пересічних громадян, а також і невеликого бізнесу, що стане окремим внеском в соціальне напруження.

Вже зараз демографічні обставини життя є обтяжливими - надто малу частку населення складають молоді генерації. Хоча середній вік життя є малим, та і народжуваність є малою - населення України зменшується. Зменшується? Ну, то й що? Чим це загрожує тим, хто залишається жити?
Зменшення населення впливає на стан підсвідомості тих, хто залишається. І виявляє себе у проявах соціальної депресії. Який механізм цього впливу? Він простий - людина стає свідком збільшення кількості мерців в своєму життєвому колі і зменшення в цьому колі кількості життєрадісних малюків. Баланс смерті і народження ссувається в бік смерті і має наслідном пригнічення оптимізму і віри в краще майбутнє. За тим йде байдужість, покірність і дезактивація. А від того народжуваність падає ще нижче, а сметрність далі зростає.

В суспільстві з такими демографічними тенденціями постає новий жорсткий конфлікт - змагання за обмежені статки між тими, хто працює, і тими, хто перебуває на пенсійному забезпеченні. Я кожного дня спостерігаю таку дрібничку - тролейбуси і автобуси комунальної власності все частіше не зупиняються на зупинках, якщо там їх чекають "бесплатні" пенсіонери (йдеться про вечір між 20-ю і 23-ю годинами).

Поряд із зростанням безробіття спостерігається тенденція дефіциту якісної робочої сили, зокрема і тому, що все менше людей в активному віці погоджується на низьку оплату праці. А високої оплати не можна очікувати за низького технологічного рівня виробництв і низької продуктивності праці. А пенсіонери погоджуються на низьку оплату .. Та є такі робочі місця, куди пенсіонерам вхід перекрито (ІТ, тогівельний менеджент, офіс, банки). Отже, утворюється фрагмент ринку достойної праці для молоді, але цей фрагмент в кризовій країні є замалим.

Слід визнати, що держава робить спроби поліпшити демографію .. Такою спробою можна вважати виплати з бюджету за народження дитини. Цікавим наслідком такого втручання держави в природний хід речей є перекачування коштів в ті соціальні шари, які "відгукнулися" на турботу. Звичайно, що відгукнулися ті, хто мешкає на мінімальному рівні споживання. Можна припустити, що мешкає таких людей більше в промислових районах. Якщо це так (а судячи з того, що донбаська влада суттєво збільшує такі виплати, так воно і є), то виплати на дитину стають механізмом перекачування коштів з загального бюджету країни в "свої" регіони. Це, до речі, допомагає теперешній влади втримувати біля себе свій електорат.

Таким чином, в житті нашого суспільства можна виявити низку конфліктів:
- між багатими і бідними
- між працюючими шарами і непрацюючими
- між ареалами великого індустріального бізнесу (з клановою ментальністю) і ареалами невеликого бізнесу ("синя" і "помаранчова" частини України)

Конфлікти, якщо вони не знаходять виходу в збуреннях і зіткненнях, руйнують моральність, оселяються в свідомості і підствідомості, створюючи нові (конфліктні) стереотипи стосунків між особами і між спільнотами. При тому в активності людей збільшується частка ірраціональності і країна врешті решт перетворюється на "гондурас", де суспільство є диспергованим і нездатним до соціальної творчості в ім'я світлого майбутнього. Країна стає характерним об'єктом для "Армії спасіння".

Є ще один наслідок поганої демографії - низька енергетика суспільства. Адже саме в "молодих" суспільствах громадяне готові до соціальних рухів, саме молоді спільноти виступають рушійною силою реформ, саме молодь не дозволяє владі переступати межу. Молодь прагне перспектив і перформансу. Старість прагне спокою.

Отже, з цієї сумної "аналітики" випливає невеселий висновок, а саме: наша країна потрапила в демографічну пастку. Чи є шлях, що вививеде країну з пастки?

Вихіду із пастки передує утворення потенціалу реформацій. За малої частини молодого населення утворення реформаційного потенціалу буде відбуватися повільно. Отже, країна має якось перебути декілька десятиліть. І тут можливими є два варіанти.

Перший назвемо "східним", а другий - "західним".

Східний варіант є варіантом сучасної деспотії. "Сучасність" означає наявність технологічних, побутових і інфраструктурних ознак сучасної європейської цивілізації разом з завершеною мафіозністю систем управління на всіх рівнях.

Поряд з незаперечним авторитетом папи і його сім'ї відбудеться суттєва автономізація окремих суспільних фрагментів, як за етнічними ознаками, так і за професійними, і за ієрархічними (кожний рівень ієрархії посилить свою автономність). В кожній касті виникнуть правила і алгоритми виживання і збагачення. Виникнуть оффшорні зони для касти наближеного бізнесу і зони "знущань" з несвого бізнесу "поганих" підданих. Понаписувані раніше закони поступово втратять свій статус і суперечки будуть вирішуватися шляхом "неуставних" відносин.

Жорстокість і вправність папи гарантуватиме стабільність .. Всі, і бізнес, і найманці, шукатимуть шляхів власного виживання чи збагачення у форсмажорних обставинах.

Разом із консервацією мафіозності (клановості-кастовості-ієрархічності) відбуватиметься підспудне нарощування потенціалу реформацій. Гостра потреба у реформаціях виникне саме в той період, коли зачманіла мафіозна консервативність системи в цілому стане гальмувати ходу великого бізнесу, коли місцевий великий бізнес відчує велику загрозу його знищення-поглинання великими бізнесами Раші.
І тоді почнеться епопея реформацій-модернізацій. Папу назвуть ворогом народу і віддадуть тому народу на шматування. А папіну сім'ю реформатори пошматують вже самотужки. А далі дуже поступово будуть складатися нові погоджені між реформаторами кодекси, які зафіксують існуючий на той час стан справ.

Західний шлях можливий лише за умови авторитарного сильного правителя .. Такого правителя, який поставить за мету вичавлення коррупції з верхніх щаблів управління, виведення економіки з тіні шляхом заохочення .. Який проведе справжню реформу юстиції і податкової системи .. Який зменшить вдвічі витрати на КабМін, Президента і ВР, який скоротить вдвічі міліцію, ліквідує половину спецназів ..

В країні має запанувати дух свободи і відповідальності. Має запанувати відкритість влади ..

Економічні принципи західного шляху: мінімальне втручання держави в перебіг бізнесових справ .. Разом з тим суворий контроль екологічних і санітарних параметрів.

Так чи інакше, тобто через правління "поганих хлопців", чи через правління "гарних", але врешті решт країна отримає щось схоже на американський спосіб життя. В якому індивідуалізм і консерватизм  західних гречкосіїв буде поєднано із корпоративністю і брутальністю східних перців ..

 

Profile

vcartes

July 2017

S M T W T F S
      1
2345 678
910 111213 1415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 12:50 am
Powered by Dreamwidth Studios